III

ћинуло вже три нед≥л≥ в≥д закладин. Ћеон≥в д≥м швидко здвигавс¤ догори: п≥двалини були вже положен≥, ≥ фронтова ст≥на з тесаного кам≥нн¤ зносилас¤ вже на л≥коть понад землею. Ѕудовничий нагл¤дав за роботою, а в перших дн¤х ≥ сам Ћеон ц≥лими дн¤ми тут просиджував, нипаючи в кожний кут ≥ вс≥х понукуючи до посп≥ху.

јле се недовго тривало. якесь нагле д≥ло покликало Ћеона до ¬≥дн¤, а хоть без нього робота й не йшла пов≥льн≥ше, то прец≥нь роб≥тники ¤кось легше в≥дотхнули, не вид¤чи над собою тоњ в≥чноњ змори.

ќдного рана, ще перед шостою годиною, к≥лька роб≥тник≥в сид≥ло на дилинах та кам≥нню, ждучи, аж закалатають до роботи. ¬они гуторили про те ≥ про се, поки проч≥ роб≥тники сходилис¤. ќсь прийшов ≥ будовничий, огл¤нувс¤ довкола ≥ остро крикнув: Ч ј що, вс≥ ви тут? Ч ¬с≥,Ч в≥дпов≥в майстер мул¤рський.

Ч «ачинати роботу! ќдин роб≥тник закалатав. «ворухнулось усе на плацу.

ћул¤ри плювали в руки ≥ брали в≥дтак оскарби, кельн≥ ≥ молотки; хлопц≥ та д≥вчата, найн¤т≥ до ношенн¤ цегли, стогнучи, згинали плеч≥ ≥ накладали на себе дерев'¤ний прилад до ношенн¤ цегли, втикаючи два довг≥ к≥лки по обох боках шињ, немов у ¤рмо; тесл≥ помахували блискучими топорами; трач≥ л≥зли на кобильниц≥; велика машина людськоњ робучоњ сили зо скрипом, стогнанн¤м та з≥тханн¤м почала входити в рух.

¬т≥м, улицею в≥д ринку над≥йшов ще один роб≥тник, скулений, нужденний, схорований, ≥ завернув на плац будови.

Ч ƒай боже добрий день! Ч сказав в≥н слабим голосом, стаючи близ майстра. ќб≥здр≥вс¤ майстер, погл¤нули й друг≥ мул¤ри.

Ч “о ти, Ѕенедю? Ќу, що ж ти, здоров уже? Ч “а н≥би здоров,Ч в≥дказав Ѕенедьо.Ч Ќема коли слабувати; видите, мати стара, слаба, не њй мене заходити! Ч Ќу, а зможеш же ти робити, чолов≥че? Ч спитав майстер.Ч “аже ти вигл¤даЇш ¤к ¤кий неб≥жчик, куди тоб≥ до роботи! Ч √а, що д≥¤ти,Ч в≥дпов≥в Ѕенедьо,Ч що зможу, то буду робити. ј троха розмахаюс¤, то чень ≥ сам поправлюс¤ та окр≥пну. ј м≥сце чень ту буде дл¤ мене? Ч “а воно би то... ¤к же, бути буде, рук треба ¤кнайб≥льше, бо пан квапить з будованн¤м. ѕ≥ди та замельдуйс¤ будовничому та й ставай до роботи.

Ѕенедьо положив св≥й м≥шок з хл≥бом та мул¤рським знар¤дд¤м наб≥к ≥ п≥шов шукати будовничого, щоб йому опов≥стис¤, що прийшов на роботу.

ѕан будовничий ¤краз ла¤в ¤когось теслю за те, що негладко обт≥сував платов, коли Ѕенедьо п≥д≥йшов д ньому з капелюхом в руц≥.

Ч ј ти що, чому не робиш, а волочишс¤? Ч гримнув будовничий на Ѕенед¤, не п≥знавши його зразу ≥ думаючи, що се котрийсь ≥з щоденних мул¤р≥в прийшов до нього з ¤кою просьбою.

Ч “а ¤ хочу стати, лиш прийшов папу будовничому опов≥стис¤, що ¤ вже подужав ≥ вийшов на роботу. “а й просив би-м визначити мен≥, де маю ставати.

Ч ѕодужав? ј, то ти нин≥ перший раз? Ч Ќ≥, прошу пана будовничого, ¤ вже тут був на робот≥, т≥льки що при закладинах мене п≥дойма скал≥чила.

Ч ј, то ти? Ч скрикнув будовничий. Ч “о ти тод≥ наробив нам б≥ди, а тепер ще сюди л≥зеш? Ч “а ¤коњ б≥ди, прошу пана будовничого? Ч ћовчи, дурню, коли ¤ говорю! “и впивс¤, не впту пивс¤ на час, а мен≥ ганьба! —коро що, зараз ус≥ до будовничого: в≥н винен, не дбаЇ на людське житт¤, не вм≥Ї кам≥нь спустити! Ќ≥, досить уже того, ¤ таких роб≥тник≥в не потребую б≥льше.

Ч я впивс¤? Ч скрикнув здивований Ѕенедьо.Ч ѕане будовничий, ¤ ще, в≥дколи жию, не був п'¤ний... ’то вам то сказав? Ч ќ так, тоб≥ лиш пов≥р, то ти готов прис¤гатис¤, що й не знаЇш, ¤к вигл¤даЇ гор≥лка. Ќ≥, пуста тво¤ робота Ч прис¤гайс¤ ¤к хоч, ¤ тебе на роботу не прийму! Ч јле ж, пане будовничий, майте бога в серц≥! ўо ¤ вам винен! я тут своЇ здоров'¤ стратив, ледво трохи виду¤сав, а ¤к ви м¤ тепер наженете, то де ¤ соб≥ зароблю, хто м¤ прийме? Ч ј най тебе приймаЇ хто хоче, мене то що обходить! ћен≥ прец≥нь в≥льно приймати або не приймати на роботу, кого мен≥ подобаЇтьс¤! Ч јле ж бо ¤ ту вже прийн¤тий, а що мене не було три тижн≥, то прец≥нь не мо¤ вина. я вже не кажу н≥чого о т≥м, що ¤ болю витерп≥в, ан≥ не жадаю н≥чо за той час, хоть певно, що ¤кби мен≥ добр≥ люди не були допомогли, то був би-м враз ≥з мат≥р'ю загиб з голоду, ну, але тепер чень же мен≥ належитьс¤ тутка робота! Ч √а-га-га! Ќалежитьс¤! јд≥ть, ¤к в≥н соб≥ вим≥ркував! ј чи ти знаЇш, дурний мудю, що ти тут кождий день, кожду годину на моњй ласц≥ робиш? як ¤ не схочу, та й тебе нема, нажену тебе, та й ≥ди тод≥ процесуй мене! Ќа таку мову Ѕенедьо не найшов уже н≥¤коњ в≥дпов≥д≥.

¬≥н понурив голову ≥ мовчав, але слова будовничого глибоко запали йому в душу. ѕравда, в≥н ≥ дос≥ не раз чував так≥ слова, але н≥коли дос≥ вони не вразили його, н≥коли не визвали в його душ≥ такого голосного почутт¤ несправедливост≥' та притиску. ЂЌевже ж се правда? Ч думалось йому.Ч Ќевже ж роб≥тник завс≥ди робить на його ласц≥? ј коли роб≥тник с¤к-так жиЇ, то, значитьс¤, також т≥льки з його ласки? ј з чиЇњ ж ласки мене скал≥чила п≥дойма? ј коли в≥н раз у раз такий ласкавий на роб≥тника, то чи¤ ж ласка тепер виган¤Ї мене з зар≥бку на голодну смерть? “а н≥, щось воно, бачу, не так! „и будовничий держав мене дос≥ при життю, о т≥м ¤ не знаю, але то знаю, що з його ласки ¤ скал≥чений, слабий ≥ без роботи!ї Ч Ќу що,Ч перервав його гадки будовничий,Ч чого ж ти стоњш? «абирайс¤ в≥дси! Ч “а ¤ пану тут м≥сц¤ не застою, заберус¤. Ћиш усе таки мен≥ здаЇтьс¤, що то не так повинно бути, ¤к пан кажуть.

Ч ўо, що? “и мен≥ хочеш науку давати? Ќу, добре, ну, кажи, ¤к повинно бути? Ч ¬и, пане, повинн≥ знати, що й ви так само слуга, ¤к ¤, що коли би вас не наймили до роботи так, ¤к мене, то й ви би мерли з голоду так, ¤к ≥ ¤.

Ч ’а-ха-ха! “и, певно, на берлоз≥ лежачи, такого розуму набравс¤! Ќу, ну, говори дал≥, ¤к ще повинно бути? Ѕудовничий сто¤в перед Ѕенедьом, уз¤вс¤ за п≥дбоки ≥ см≥¤вс¤, але його здорове лице, червоне, ¤к бур¤к, показувало, що зл≥сть у н≥м кип≥ла ≥ в кожд≥й хвил≥ готова була вибухнути з-поза силуваного см≥ху. јле Ѕенедьо не зважав ан≥ на його см≥х, ан≥ на його зл≥сть. ѕочутт¤ д≥знаноњ кривди додало йому см≥лост≥.

Ч ј так ≥ще повинно бути,Ч сказав в≥н твердо,Ч щоби ви, пане будовничий, не збиткувалис¤ над б≥дним роб≥тником ≥ не дор≥кали його берлогом, бо ще хто знаЇ, що й вас може чекати.

≤ затим, не чекаючи на в≥дпов≥дь будовннчого, Ѕенедьо в≥двернувс¤ в≥д нього, вз¤в св≥й м≥шок, сказав прочим роб≥тникам: ЂЅувайте здоров≥, братт¤ї,Ч ≥ вийшов з плацу на вулицю.

ј тепер куди? Ѕ≥дний Ѕенедьо всю над≥ю покладав на тоту роботу. ¬≥н знав, що такого слабого де≥нде не приймуть. ј тепер, коли й ц¤ посл≥дн¤ над≥¤ розв≥¤лась, в≥н став на вулиц≥, мов прибитий, не знаючи, куди повернутис¤. ƒодому йти? “ам стара мати чекаЇ на його заробок.

≤ти шукати роботи? јле де? Ќ≥в≥дки не видно було над≥њ.

 оли, вт≥м, прийшло йому на гадку вдатис¤ до вищого пана, н≥ж будовничий, до самого Ћеона, ≥ просити його, щоб прийн¤в на роботу.

 оли в≥н все те роздумував, сто¤чи на улиц≥ перед плацом, де будувавс¤ д≥м, надб≥г п≥сланець, котрий голосно закликав, щоби пан будовничий ≥шов до пана. Ѕудовничий здивувавс¤ ≥ запитав, чи пан уже прињхав з ¬≥дн¤.

Ч ѕрињхав учора вноч≥ ≥ просить, щоби пан швиденько прийшли до нього.

Ѕудовничий, а за ¤нм ≥ Ѕенедьо, п≥шли до Ћеона. “ой ходив по подв≥р'ю, а побачивши п≥дход¤чих, п≥шов супроти них.

Ч ћаю з паном невеличке д≥льце,Ч сказав в≥н, прив≥тавши будовничого, по ч≥м, звернувшис¤ до Ѕенед¤, спитав: Ч ј ти за чим? Ч “а ¤, прошу пана, хот≥в би стати на роботу,Ч сказав Ѕенедьо.

Ч “о не до мене належить, проси пана будовничого.

Ч я вже просив, але пан будовничий не хочуть...

Ч –озум≥Їтьс¤, що не хочу,Ч вм≥шавс¤ будовничий.Ч “о той сам,Ч сказав в≥н, звертаючись до Ћеона,Ч котрий при закладинах з≥став скал≥чений через своЇ недбальство. ўо мен≥ з такого роб≥тника! “а й, впроч≥м, в≥н тепер слабий, а ¤ роб≥тник≥в маю досить.

Ч јга, то той сам! Ч нагадав соб≥ Ћеон.Ч √м, воно б то випадало щось дл¤ нього зробити, будь-що-будь.Ч ≤ додав, звертаючись до Ѕенед¤: Ч Ќу, ну, ¤кось-то буде, зажди тут, поки тебе не закличу. ќт тут с¤дь на іанок та й посидь.

ƒовго вони оба бес≥дували. Ѕенедьо за той час сид≥в на іанку ≥ гр≥вс¤ на сонц≥.

јле ось на ¤к≥мось час≥ вийшов будовничий, ¤кийсь троха кислий, ≥, не звертаючи уваги на Ѕенед¤, п≥шов.

ѕо к≥лькох хвил¤х вийшов ≥ Ћеон.

Ч “и потребуЇш роботи? Ч спитав в≥н Ѕенед¤.

Ч “а певно, прошу пана, чолов≥к з роботи жиЇ, то робота дл¤ нього то само, що житт¤.

Ч “а-бо, видиш, будовничий не хоче тебе мати тут в ƒрогобич≥. јле ти не журис¤, ¤ зачинаю зараз будувати в Ѕорислав≥ новий млин паровий, то вже там будеш мати роботи досить.

Ч ¬ Ѕорислав≥?.. ћлин паровий?.. Ч зачудувавс¤ Ѕенедьо, а дал≥ змовчав, не см≥ючи вдаватись з таким паном у розмову.

Ч Ќу, що ж тоб≥ так дивно? Ч спитав, усм≥хаючись, Ћеон. Ч ћлин то млин, тоб≥, мул¤ров≥, все одно.

Ч “а ¤ то вже й сам соб≥ гадаю, що панська р≥ч Ч розказувати, а наша р≥ч Ч робити. ћлин то й млин.

Ч “≥льки то, видиш, ¤ би хот≥в, щоби будинок був немудрий, так соб≥, в дв≥ цегли, без поверха, т≥льки вшир троха. “о не буде такий звичайний паровий млин, ¤к усе будують. я найшов такого чолов≥ка, що тото все вигадав, ≥ план зробив, ≥ сам буде вести роботу. Ќу, видиш, будовничий дуже носом крутить, ¤к увид≥в той план. ј ти розум≥Їшс¤ на т≥м, ¤к що треба робити п≥сл¤ плану? Ч “а чому б н≥? як чолов≥к маЇ п≥д рукою рисунок ≥ м≥ру, то не велика штука.

Ч “ак, так, зв≥сно, що не велика штука,Ч сказав Ћеон.Ч ќтож, видиш, ¤ не все буду м≥г надзирати за тим, що там робитьс¤ в Ѕорислав≥, а будовничий так тут зо мною сперечавс¤, що готов мен≥ наробити ¤коњ саламахи ≥ поставити не так, ¤к у план≥ нарисовано.

“о ¤ вже буду просити тебе, скоро що не так, дати мен≥ знати.

Ѕенедьо сто¤в ≥ дивувавс¤ на ц≥лу тоту бес≥ду, що се за млин такий, що будовничий на нього носом крутить ≥ що пан боњтьс¤, щоб часом не зробив не так, ¤к у план≥ стоњть? ≤ в≥дки приходить Ћеону звертатис¤ до нього, щоб надзирав над будовничим? Ѕенедьо на все те не м≥г найти в своњй голов≥ в≥дпов≥д≥ ≥ сто¤в перед Ћеоном, немов вагаючись.

Ч Ќе б≥йс¤, будь т≥льки щирий дл¤ мене в т≥м д≥л≥, то, певно, не пожалуЇш того. ƒоки буде будованн¤ в Ѕорислав≥, доти будеш там, ≥ то з платою не пом≥чника, а ц≥лого мул¤ра. ј потому Ч побачимо.

Ѕенедьо ще дужче здивувавс¤. ¬≥дки нараз така щедр≥сть у Ћеона? ј вт≥м, хто його знаЇ, думалось йому дал≥, може, йому й направду так до потреби приходитьс¤, ну, то в≥н ≥ платить. “а й х≥ба ж се дл¤ нього велика р≥ч? ј дл¤ б≥дного пом≥чника мул¤рського все-таки доброд≥йство велике. “ак роздумавши, Ѕенедьо р≥шивс¤ пристати на Ћеонову умову, ще й под¤кував йому за ласку.

Ч Ќу, ну, не д¤куй,Ч в≥дпов≥в Ћеон,Ч ¤ не под¤ки в≥д тебе потребую, а в≥рноњ услуги; ¤к будеш добре справуватис¤, то ¤ тебе певно не забуду. ј тепер ≥ди ≥ вибирайс¤ ¤кнайборше до Ѕорислава, щоби-сь зараз завтра м≥г ставитис¤ на м≥сц≥, за Ѕориславом, над р≥кою.

≤ з тими словами Ћеон дав Ѕенедьов≥ к≥лька ринських завдатку ≥ п≥шов до свого покою. Ѕенедьо не спод≥вавс¤ на нин≥ такого гарного дл¤ себе здобутку. ¬т≥шений, вернув в≥н додому ≥ розказав своњй стар≥й матер≥ про все, що йому нин≥ приключилос¤.

Ч ўо д≥¤ти, мамко?ХЧ к≥нчив в≥н своЇ опов≥данн¤.Ч “реба брати роботу там, де дають. ѕ≥ду до Ѕорислава.

Ч “а ¤ ти, синку, й не в≥драджую, а т≥льки вважай, щоби-сь усе по правд≥ жив ≥ до недоброго н≥коли руки не подав. Ѕо то з тим млином, видаЇсь мен≥, щось та не так. Ѕог його там знаЇ, що соб≥ той жидюга загадав, а ти дбай за свою душу.

Ч ≤ мен≥ самому ¤кось воно видалос¤ не так, ¤к в≥н говорив. ј вже тото зовс≥м мен≥ не сподобалос¤, що мен≥ каже надзирати за будовничим. ѕравда й то, що будовничий циган та шахрай, але в≥дки ¤, простий роб≥тник, приходжу до того, щоби надзирати за паном?.. Ќу, а ко ли би-м щось ≥ направду побачив неладного, то й без його платн≥ сказав би-м йому все. Ѕудем вид≥ти, що буде.

јле коли Ѕенедьо зовс≥м уже з≥бравс¤ в дорогу ≥ став прощатис¤ з мат≥р'ю, то стара мати н≥ з сього н≥ з того почала плакати ≥, обн¤вши сина, довго не хот≥ла його пустити в≥д себе.

Ч јле год≥ ж бо, мамко, год≥, незадовго побачимос¤! Ч вт≥шав њњ Ѕенедьо.

Ч ќй, так, так, добре тоб≥ говорити! Ч в≥дпов≥ла мати плачучи.Ч ’≥ба ж ти не видиш, ¤ка ¤ стара? ћен≥ леда день-година, та й жити год≥. ј ¤к так виджу, що ти йдеш геть в≥д мене, то мен≥ здаЇтьс¤, що вже т¤ н≥коли не побачу.

Ч ј най бог боронить! ћамко, що ви говорите! Ч “ото говорю, що ми серце каже. ≤ так ми здаЇтьс¤, що ти, синку, йдеш до того Ѕорислава, ¤к у ¤ку западню, ≥ що л≥пше би було, ¤кби-сь в≥дн≥с той завдаток ≥ оставс¤ тут.

Ч јле ж, мамко мо¤, на ч≥м тут оставатис¤, коли роботи нема? я ж вам кажу, що ¤к скоро би-м щось повид≥в недоброго, то най м¤ пан ≥ ц≥лого озолотить, ¤ му й години довше при робот≥ не буду.

Ч √а, то йди, коли така тво¤ вол¤, ¤ ти не бороню, ≥ най т¤ господь благословить! ≤ стара мати з≥ сл≥зьми випровадила свого сина в дорогу до Ѕорислава, а коли вернулась в≥дтак в свою цюпку ≥ побачилась сама, вона довго-довго сто¤ла з заломаними руками, а дал≥ заридала.

Ч —иночку м≥й! Ќай т¤ бог благословить на добр≥й дороз≥! я вже, певно, не ввиджус¤ з тобою! Ѕула нед≥л¤, коли Ѕенедьо вибравс¤ в дорогу. ¬ церкв≥ —в¤тоњ тр≥йц≥, попри котру переходив, д¤ки грим≥ли хвалу божу. ј напротив церкви, на нужденн≥м дрогобицьк≥м бруку, поп≥д муром сид≥ли купами р≥пники в прос¤клих нафтою сорочках та подертих кафтанах, ждучи, аж ск≥нчитьс¤ хвала божа, щоб в≥дтак рушити до Ѕорислава.

ƒе¤к≥ хрестилис¤ та шептали оченаш≥, друг≥ др≥мали на сон¤чн≥й спец≥, ≥нш≥ знов держали в руках дес¤тикрейцаров≥ хл≥бен¤та ≥ цибулю ≥ њли, кусаючи з ц≥лого, некра¤ного хл≥ба. Ѕенедьо не задержувавс¤ коло церкви, не дожидавсь к≥нц¤ хвали божоњ. Ѕо хоть до Ѕорислава з ƒрогобича й не так-то далеко, усього милька невеличка, ≥ хоть роботи шукати йому не було треба так, ¤к б≥льш≥й част≥ отих р≥пник≥в, то йому наговорили, що в Ѕорислав≥ дуже т¤жко найти помешканн¤, а йому хот≥лос¤ жити десь поблизу фабрики, при котр≥й мав робити; в≥н по нещасн≥м удар≥ при закладинах чувс¤ дуже слабий в ногах ≥ знав, що по бориславськ≥м непросихаюч≥м болот≥ далеко ходити не зможе. “ому-то Ѕенедьо сп≥шив до Ѕорислава, щоб винайти соб≥ хату, поки ще наплине багато робу чого люду та позаймаЇ вс≥ закамарки. јле йому треба було наймити хату на довший час, хоть на м≥с¤ць; найти таку хату було трудн≥ше, бо в Ѕорислав≥ найб≥льша часть ус¤ких нор наймаЇтьс¤ перепливаючому людов≥ на одну н≥ч,Ч се й найл≥пше виплачуЇтьс¤ жидам.

јле немало здивувавс¤ Ѕенедьо, коли, вийшовши за м≥сто, побачив, що, ¤к далеко т¤глас¤ дорога, всюди по н≥й мр≥ли купки р≥пник≥в, зв≥льна поступаючи серед туман≥в пороху. “≥ не ждали к≥нц¤ хвали божоњ, а сп≥шать, щоб залучити де¤ку роботу. ’л≥б видно у кождого в брудн≥й полотн¤н≥й торб≥; у де¤ких з торби висувалис¤ зелен≥ пера молодоњ цибул≥. ¬енедьо зразу обминав т≥ купки ≥ йшов сам. јле дал≥ йому зробилос¤ нудно ≥ прикро йти самому. —онце жарило запеклу вже й потр≥скану землю. ’оть уже незадовго май к≥нчивс¤, то зб≥жж¤ на пол≥ ще н≥чим того не показувало. ¬≥вси, ледво з≥йшовши, зав'¤ли без дощу ≥ покупилис¤ при земл≥. ќзиме жито п≥дн¤лос¤ трохи в≥д земл≥, але очевид¤чки закл¤кло на пн≥ ≥ не колосилось, хоть саме на те була пора. ярина н≥¤ка, ан≥ бульба, ще й не сходила: зашкаруп≥ла ≥ висушена сонцем на к≥лька цал≥в вглиб земл¤ не давала посадженому нас≥нню н≥¤коњ вогкост≥. —ум збирав, коли було гл¤нути на поле. Ћиш одна кропива та г≥рчиц¤, п≥дхопившис¤ завчасу ≥ пустивши глибше в землю св≥й веретенистий кор≥нь, бу¤ли та розросталис¤. ј сонце все пекло та жарило; хмари, мов дрочачись з б≥дними р≥льниками, все надвеч≥р збиралис¤ на неб≥, а в≥дтак, не пустивши ≥ крапл≥ дощу, розпливалис¤ против ноч≥. ѕо селах, через котр≥ проходили р≥пники, стр≥чалис¤ люди, сам≥ сумн≥ та чорн≥, мов земл¤. Ќе чути було звичайних нед≥льних см≥х≥в та жарт≥в по вигонах. —тарш≥ іазди гл¤д≥ли то на поле, то на небо мов з ¤ким докором, а в≥дтак безрадно в розпуц≥ опускали руки. ј Ѕенедьо, весь облитий потом ≥ прис≥лий порохом, також з важкими думами в серц≥, минав т≥ б≥дн≥ села, примираюч≥ тепер з голоду на передн≥вку ≥ ждуч≥ ще страшн≥шого передн≥вку на будуще.

Ч ќбернис¤, господи, ласков свойов на мир христи¤нський! Ч дол≥тали до Ѕенед¤ важк≥ молитви сел¤н майже з кождого об≥йст¤. ј небо гл¤д≥ло на них аж полове, сон це пекло, мов найн¤те, а хмари, худ≥, б≥л¤в≥ та проз≥рчаст≥, л≥ниво волоклис¤ з заходу.

ѕрикро ≥ нудно зробилось Ѕенедьов≥ ≥ти самому серед тоњ м≥зер≥њ. ¬≥н прилучивс¤ до одноњ громадки р≥пник≥в.

Ч ј куди бог провадить? Ч питали вони Ѕенед¤ по звичайних прив≥танн¤х.

Ч “уди, куди й вас,Ч в≥дпов≥в Ѕенедьо.

Ч Ќу, але ви не до ¤м? Ч “а н≥, ¤ мул¤р.

Ч “о, може, де буде що нового муруватис¤? Ч ј так, ¤ вже наймлений. “у ось той... √аммершл¤г буде мурувати новий...Ч Ѕенедьо зап'¤вс¤. ¬≥н не в≥рив в Ћеон≥в паровий млин ≥ вперед, але тепер, бес≥дуючи з р≥пниками, почув мимовол≥, що сказав би велику н≥сен≥тницю, коли б њм пов≥в про паровий млин.

Ч ...нову нафтарню,Ч док≥нчив в≥н.

Ч Ќу, то богу д¤кувати, що буде хоть троха ¤коњ новоњ роботи,Ч сказав один р≥пник.Ч „ень ≥ чолов≥к там де¤к притулитьс¤.

Ч јбо що, при ¤мах нема роботи? Ч спитав Ѕенедьо.

Ч ≈й, чому би не було,Ч в≥дпов≥в р≥пник ≥ махнув рукою.Ч “а що нам з того, коли плат¤ть так, що й вижити год≥. јд≥ть, що народу йде, але тото, що ту видите, то де, х≥ба ¤ка сота часть! ѕередновинок т¤жкий, а ще й тепер, ад≥ть, кара божа! ћай, а пече так, ¤к в жнива, дощу нема,Ч гадаЇте, що не буде голод?.. Ќу, то де ж нар≥д д≥нетьс¤? ’то ще троха чуЇ в соб≥ сили, то пхаЇтьс¤ сюда, щоби щось заробити. Ќу, а дл¤ жид≥в се празник.

–об≥тника прибуло, зараз плати уривають. ƒ≥стод≥то: роби за т≥лько, а не схочеш ти, зараз дес¤ть на твоЇ м≥сце чекаЇ. “а й гадаЇте, що не чекаЇ? “ам ¤к вийдете рано на улицю, ¤к погл¤нете Ч що трави-з≥лл¤, т≥лько народу за роботою. “о з половину понаймають, а решта або вертаЇ додому гол≥руч, або отак перевал¤Їтьс¤ день межи жидами: води винесе, дров врубаЇ абощо, аби кусник хл≥ба або ложку страви д≥стати. “а й така б≥да в наш≥м Ѕорислав≥! ¬с≥ р≥пники, що йшли при куп≥, розгомон≥лис¤. ќпов≥данн¤ њх товариша про бориславську б≥ду д≥ткнуло вс≥х забол¤че.  ождий найшов щось докинути, ≥ перед Ѕенедьом нараз стала страшна картина людськоњ нужди ≥ притиску. ¬≥н в≥ддавна привик був чути, що в Ѕорислав≥ робота небезпечна, але зато платитьс¤ дуже добре.

ѕравда, нужденний вид р≥пник≥в, що щонед≥л≥ сотками сид≥ли коло —в¤тоњ тр≥йц≥, казав йому догадуватись, що воно щось трохи не так з тим добрим зар≥бком, але н≥коли в≥н не мав нагоди докладно про те вив≥датись. јж тепер нараз опов≥данн¤ р≥пник≥в розкрило перед ним всю правду. —трашне, безв≥драдне положенн¤ такоњ величезноњ купи народу вдарило його так сильно, що в≥н ≥шов, мов оглушений, ≥ н≥ про що ≥нше не м≥г ≥ подумати.

Ђ„и ж се правда? „и ж се може бути?ї Ч запитував в≥н сам себе. ѕравда, ≥ в≥н бачив б≥ду на своњм в≥ку, ≥ в≥н зазнав нужди та голоду, притиску, самовол≥ та безроботиц≥.

јле все'таки до такоњ ступен≥ опущенн¤ й пониженн¤, про ¤ке розказували р≥пники, в м≥ст≥ н≥¤кий рем≥сник не доходив. –≥пники розказували страшн≥ под≥њ голодноњ смерт≥, самовб≥йства, рабунк≥в. « њх опов≥дань Ѕенедьо побачив ≥ те непривичне дл¤ нього д≥ло, що в нужд≥ одного роб≥тника друг≥ зовс≥м не туралис¤ до нього, не п≥дпомагали його, а лишали на волю божу. –≥пники ≥ про те розказували, ¤к хор≥ њх товариш≥ умирали, опущен≥ ≥ розточен≥ червами, ¤к не раз аж по к≥лькох дн¤х найдено умершого без людськоњ помоч≥ р≥пника в ¤к≥м-небудь в≥длюдн≥м закамарку. “≥ опов≥данн¤ страшно вразили Ѕенед¤. ¬≥н зр≥с ≥ виховавс¤ в м≥ст≥. …ого отець був таким же пом≥чником мул¤рським, ¤к ≥ в≥н, Ч тож Ѕенедьо в≥дмаленьку вживс¤ ≥ вбувс¤ в в≥дв≥чн≥ перекази м≥ських рем≥сник≥в, з њх хоть лихо уладженим цеховим пор¤дком, з њх хоть слабеньким намаганн¤м до взањмноњ помоч≥, до т≥сн≥шого зв'¤зку вс≥х працюючих в одн≥м ремесл≥. ѕравда, за Ѕенедьових час≥в цехова встанова м≥ж дрогобицькими мул¤рами зовс≥м уже близька була оконечного впадку. ћайстри ще давн≥ше роз≥крали були цехову касу, на котру складалис¤ здавна пор≥вно ≥ майстри, й чел¤дники, а котрою без н≥¤кого нагл¤ду, ан≥ обрахунку зав≥дували майстри сам≥. Ќе було за що удержувати господи, т. Ї. гостиниц≥, в котр≥й би в означен≥ дн≥ сходилась рада цехова ≥ де би вписувавс¤ кождий потребуючий роботи чел¤дник, а також ≥ майстер, де би, отже, був немов ринок дл¤ найму чел¤дник≥в. ћайстри перестали турбуватись про цехов≥ д≥ла, а т≥льки удержували ще докладно чергу, коли котрий при врочист≥м обход≥ мав нести стару цехову хоругов. јле зам≥сть того старого ≥ передрухн≥лого зв'¤зку почав за Ѕенедьових час≥в про¤вл¤тись м≥ж дрогобицькими мул¤рами новий зв'¤зок, хоть ще й невиразно та хвилево. ¬ случаю слабост≥ котрого чел¤дника або пом≥чника збирали проч≥ чел¤дники, пом≥чники та де¤к≥ б≥дн≥ш≥ майстри добров≥льн≥ складки ≥ давали хорому або його родин≥ запомогу тижнево через весь час його слабост≥. “ак само давали вони запомогу, хоть ≥ меншу, дл¤ такого, котрий часом оставав без роботи, а р≥вночасно старалис¤ розпитати ≥ нара¤ти йому чи то роботу в своњм ремесл≥, чи ¤ке-небудь ≥нше зан¤тт¤. ѕравда, слаб≥ се були початки взањмност≥, але вони удержувались ≥ м≥цн≥ли. « часом д≥йшло до того, що в раз≥ потреби не де¤к≥, а вс≥ вже чел¤дники платили правильно складки, м≥ж тим коли давн≥ше ан≥ про таку загальну, ан≥ про правильне плаченн¤ не було й бес≥ди.

¬ таких м≥ських рем≥сницьких переказах зр≥с Ѕенедьо.

¬ибувши терм≥н ≥ ставши чел¤дником, а дал≥ пом≥чником мул¤рським, в≥н дуже живо займавс¤ новим, повстаючим зав'¤зком роб≥тницькоњ сп≥льност≥ ≥ взањмност≥. Ѕ≥дний ≥ ще й слабовитий, в≥н живо, ¤к н≥хто другий, почував потребу такоњ сп≥льност≥ та взањмност≥ ≥ в≥д самого початку свого чел¤дництва не переставав намовл¤ти та заохочувати своњх товариш≥в, щоби в раз≥ потреби правильно платили те, що зобов'¤жутьс¤ платити, щоби об≥цювали те т≥льки, що зможуть додержати, ≥ раз об≥ц¤ного додержували св¤то, так, щоби на слов≥ роб≥тника можна було пол¤гати, ¤к на певн≥й поруц≥. ¬се то були реч≥ хоть дл¤ наших людей на словах не нов≥, але на д≥л≥ у нас дуже слабо практикован≥, вимагаюч≥ такого вишколенн¤ власноњ вол≥ ≥ власних забаг≥в, що Ѕенедьо ще з к≥лькома запопадлив≥шими чел¤дниками, котр≥ сю справу вз¤ли соб≥ дуже до серц¤, довг≥ л≥та мали досить прац≥, поки привчили людей до б≥льшоњ точност≥ та видержки.

¬се те робилось м≥ж дрогобицькими мул¤рами, так сказати, навпомацки. ¬они не зносилис¤ з н≥¤кими роб≥тниками з б≥льших м≥ст, х≥ба з мул¤рами з —три¤ та —амбора, так само н≥ в ч≥м не св≥дущими, ¤к ≥ вони. ¬они не знали н≥чого про великий зр≥ст роб≥тницькоњ сп≥льност≥ та взањмност≥ в других кра¤х, не знали про те, ¤к роб≥тники стають докупи та орган≥зуютьс¤ до великоњ боротьби з багатирством та вс¤кою кривдою народною, до боротьби за св≥й заробок, за обезпеченн¤ своњх ж≥нок ≥ д≥тей, своЇњ старост≥ ≥ своњх вд≥в та сир≥т. Ќе знали дрогобицьк≥ мул¤ри й про великий зр≥ст роб≥тницькоњ думки на заход≥ ™вропи, ан≥ про змаганн¤ роб≥тник≥в ус≥х крањв до њњ осушенн¤. ¬сього того вони не знали, а прец≥нь однаков≥ обставини, однакова хвил¤ часу зробила те, що та сама думка, те саме змаганн¤ почало не¤сно про¤вл¤тис¤ й м≥ж ними.

Ѕенедьо не раз у важких хвил¤х задумувавс¤ над долею роб≥тника. «роду утлий ≥ хоровитий, в≥н дуже був вразливий на вс¤кий, хоть ≥ чужий, б≥ль, на вс¤ку кривду та неправду. «ганьбить майстер чел¤дника не по правд≥, урве кас≥Їр роб≥тников≥ к≥льканадц¤ть цент≥в з платн≥, нажене будовничий чолов≥ка з роботи без причини або за ¤ке вразне слово,Ч Ѕенедьов≥ немовби хто н≥ж встромив у живе т≥ло. ¬≥н побл≥дне, з≥гнетьс¤ в дугу; лице, ≥ без того сухе та довгообразе, ще б≥льше прот¤гнетьс¤, ≥ робить в≥н свою роботу мовчки, але видно по н≥м, що радше б вол≥в в землю запастис¤, н≥ж на таке дивитись. ќсь в таких-то хвил¤х задумувавс¤ Ѕенедьо над долею роб≥тника.

 ождий його окривдить, думалось йому, ≥ добра Ї, н≥хто йому за те н≥чого не скаже. ќсь будовничий з≥пхнув чолов≥ка з муру ≥ нала¤в щонайпоганшими словами, ще й в потилицю натовк ≥ нагнав з роботи. ј най-но би той чолов≥к обернувс¤ та хоть раз ударив будовничого в потилицю? —ейчас би його ≥ на пол≥ц≥ю, ≥ в суд, ≥ в ≤ванову хату. јле т≥ Ѕенедьов≥ думки завс≥ди й зупин¤лис¤ на т≥м суц≥, з котрого вийшли, на стар≥м ≥ тверд≥м суц≥ сусп≥льноњ нер≥вност≥ м≥ж людьми. ≤ хоть не раз в≥н повтор¤в, ¤к повтор¤ють м≥льйони нашого люду: Ђ—е так не повинно бутиї,Ч то прец≥нь т≥ слова не помагали йому розгадати круту загадку про причину тоњ нер≥вност≥ ≥ можност≥ њњ усунути, але т≥льки немов обминали трудн≥сть.

ќтак було й тепер. ћовчки йшов Ѕенедьо, слухаючи опов≥дань р≥пник≥в про погане бориславське житт¤.

Ђяк же се так,Ч думалось йому,Ч що т≥лько тис¤ч народу день поза день терпить таку неволю, а ще друг≥ тис¤ч≥ раз у раз прибувають на такий самий празник? —ам≥ соб≥ псують. ѕравда, тим по селах ще г≥рше, бо хоть н≥хто над ними не збиткуЇтьс¤, н≥хто њх так не обдираЇ, то зате голод. √осподи, ≥ ¤к же помочи так≥й куп≥ народу? Ќ≥хто не в сил≥ њм помочи!ї Ч ј ¤к же ви,Ч спитав враз Ѕенедьо р≥пник≥в,Ч не тр≥бували де¤кого способу, щоби р¤туватис¤? Ч ј ¤кий же може бути спос≥б? Ч в≥дпов≥в р≥пник простодушно.Ч “у способу нема н≥¤кого.

Ѕенедьо понурив голову. “о само, до чого в≥н додумавс¤, р≥пник висказав так р≥шучо, ¤к найб≥льший певник.

«начить, воно так ≥ мусить бути, так бог дав. ј може, спос≥б е, т≥льки що вони або сл≥п≥ та не вид¤ть, або т≥льки л≥нив≥, не шукають, а то найшли би ≥ побачили б? Ч Ќу, а тр≥бували ви робити складки м≥ж собов, щоби один других р¤тувати в б≥д≥, в слабост≥? Ч спитав Ѕенедьо.

–≥пники розреготались. Ќу, к≥лько би там тих складок треба, щоби пор¤тувати вс≥х б≥дуючих! јдже й так ;;сждий там б≥дуЇ.

Ч Ќу, але один б≥льше б≥дуЇ, другий менше. ¬се н≥ таки мож би зар¤тувати б≥льше б≥дуючого, хорого, безроб≥тного. ќт гак, ¤к у нас, мул¤р≥в, в м≥ст≥.

Ч ≈, що, у вас ≥нша р≥ч, а ту ≥нша. “у нар≥д Ч збиранина зо св≥туњ Ч ј у нас х≥ба н≥? Ч ≈, а все-таки, що у вас можна вдати, того у нас н≥хто на св≥т≥ не вдасть.

–≥пники не знали своЇњ сили ≥ не в≥рили в нењ.

Ѕенедьо знов утих ≥ почав роздумувати над њх словами.

Ђ≈, н≥,Ч заключив в≥н,Ч видно вже з того, що мусить бути ¤кийсь спос≥б на тоту нужду, т≥льки вони одн≥ сл≥п≥ та й не найдуть, а друг≥ л≥нив≥ та не шукають того способу!ї ћ≥ж тим наш≥ п≥шоходи лишили нал≥во “устан≥вську дорогу, по котр≥й ≥шли дос≥, ≥ звернули на п≥вперечну сте¤ску, що вела через р≥чку ≥ горбок до Ѕорислава. ѕеребр≥вши р≥чку ≥ з≥йшовши пом≥ж густим гложж¤м та л≥щиною на њњ крутий, високий берег, вони вже й стали на верс≥ горбка. Ќеподал≥к перед ними лежав Ѕорислав, мов на тарел≥. Ќевисок≥ п≥д гонт¤м доми б≥л≥лис¤ до сонц¤, мов ср≥бл¤ва луска. ѕонад дахами де-не-де видн≥лис¤ червон≥, тонк≥ ≥ висок≥ комини нафтарень, мов кровав≥ пасмуги, с¤гаюч≥ до неба. ƒалеко, на друг≥м к≥нц≥ Ѕорислава, на горб≥, сто¤ла стара церковц¤ п≥д липами, ≥ круг нењ ще тислис¤ останки давнього села.

Ѕенедьо хоть бував ≥ вперед в Ѕорислав≥, але все т≥льки коротко. ¬≥н не знав тут м≥сцевост≥. “ому-то в≥н розпов≥в р≥пникам, де ≥ на ¤к≥м плацу казано йому ставати на роботу, ≥ просив њх, щоби йому показали, де Ї той плац.

–≥пники зараз догадалис¤ того м≥сц¤ ≥ показали його Ѕенедьов≥. —е була досить обширна р≥внина м≥ж високими берегами р≥чки тут, перед входом до Ѕорислава, трохи в≥ддал≥к нал≥во в≥д √убицького гостинц¤. ’ат близько було небагато, ≥ Ѕенедьо, розставшись з р≥пниками, р≥шивсь ≥ти хата в≥д хати ≥ питати за помешканн¤м. јле в перших хатах, до котрих зайшов ≥ в котрих жили жиди, йому не хот≥ли винаймити помешканн¤ на довший час. ’ати т≥ були низьк≥ ≥ дуже широк≥,Ч очевидно, п≥д њх дахами м≥стилос¤ багато закамарк≥в дл¤ пом≥щенн¤ р≥пник≥в, а корисне положенн¤ њх на краю Ѕорислава давало њм можлив≥сть бути пристановком дл¤ вс≥х св≥жо або п≥зно прибуваючих.

“ак пройшов Ѕенедьо задармо п'¤ть чи ш≥сть хат. ƒал≥ опинивс¤ на улиц≥ перед старою, маленькою хатиною ≥ став, не знаючи, чи йти й сюди питати м≥сц¤, чи обминати сю будку, а йти дал≥. ’атина була, ¤к ус≥ проч≥, п≥д іонтами, т≥льки що стар≥ іонти понагнивали ≥ поросли зеленим мохом. ƒо улиц≥ виходило двоЇ в≥конц¤т, котр≥ ледве троха глип≥ли над землею; а ще з високо насипаноњ улиц≥ просто проти них спливало з улиц≥ болото, замулюючи ст≥ну чимраз б≥льше ≥ вже ось-ось дос¤гаючи здрухн≥лих варцаб≥в. ѕеред хатиною була, ¤к ≥ перед другими, голотеча: н≥ городц¤, н≥ муравнику, ¤к се водитьс¤ де≥нде.

јж по хвил≥ р≥шивсь Ѕенедьо не минати ≥ сењ хати.

ƒверц≥ скрипнули, ≥ Ѕенедьо вв≥йшов до малесеньких темних с≥нц≥в, а в≥дти до об≥леноњ св≥тлиц≥. ¬≥н здивувавсь, заставши тут не жид≥в, а старого р≥пника ≥ молодицю. ћолодиц¤, коло тридц¤ти л≥т, в б≥л≥й сорочц≥ з червоними заст≥жками, сид≥ла на лав≥ п≥д в≥кном, оперши голову на л≥коть, ≥ плакала. —тарий р≥пник сид≥в насеред хати на низеньк≥м ст≥льчику, з люлькою в зубах, ≥, очевидно, пот≥шав њњ.  оли Ѕенедьо вв≥йшов до хати, молодиц¤ швидко обтерла сльози, а старий р≥пник зачав кашл¤ти ≥ довбати люльку. Ѕенедьо поздоровив њх ≥ запитав, чи не прийн¤ли б його на довший час на мешканн¤.

–≥пник ≥ молодиц¤ гл¤нули по соб≥ ≥ хвилю мовчали. ƒал≥ в≥дозвавс¤ р≥пник: Ч √а, або ¤ знаю. ќсь молодиц¤: се њњ хата,Ч ¤к вона скаже, так ≥ буде.

Ч Ѕодай вас,Ч в≥дказала р≥зко молодиц¤.Ч як ¤ скажу! я ту вже ц≥лий р≥к не сиджу, ≥ бог знаЇ, чи буду коли сид≥ти,Ч ≥ вона рукавом обтерла знов сльози,Ч а ви мене в то вдаЇте. “о ¤к ви скажете, бо ви ту сидите.

як вам буде до вигоди, то так ≥ роб≥ть, а ¤ ту що можу сказати! —тарий р≥пник троха зм≥шавс¤ ≥ почав ще пильн≥ше довбати свою череп'¤ну люльку, хоть у н≥й ≥ н≥чого вже не було. Ѕенедьо все ще сто¤в край порога з м≥шком на плечах. –≥пник мовчав.

Ч ’атина т≥сненька, ¤к бачите,Ч зачала знов молодиц¤,Ч може, вам ≥ невиг≥дно буде. ¬и, ¤к виджу, з м≥ста, не привикли до такого, ¤к тут у нас...

ћолодиц¤ говорила так, вгадуючи по нахмурених бровах думку р≥пника, буц≥мто в≥н хоче в≥дмовити Ѕенедьов≥.

Ч ≈, що з того, що з м≥ста,Ч в≥дпов≥в Ѕенедьо,Ч а ¤, не б≥йтес¤, привик також до вс¤коњ б≥ди. ќт ¤к кождий зар≥бний чолов≥к. “≥льки видите, тут така причина зо мнов, що ¤ троха слабий в ногах через нещасливий трафунок,Ч у нас, у мул¤р≥в, ус¤ко буваЇ,Ч а маю роботу он ту недалечко над р≥кою, на т≥м зар≥нку. “ам буде ставитись новий... нова нафтарн¤. “о, видите, хт≥в би-м найти де поблизько помешканн¤ Ч ¤ке-будь, от аби переночувати, адже ¤ ц≥л≥с≥нький день на робот≥,Ч бо здалека таки не зможу лазити по ваш≥м бориславськ≥м болот≥. Ќу, а ту жиди не хот¤ть н≥де приймати на довший час; а дл¤ мене би то все було л≥пше жити у свого чолов≥ка, н≥ж у жида.

“≥льки, ¤к дл¤ вас...

¬ т≥й хвил≥ старий р≥пник перервав йому бес≥ду. ¬≥н кинув нараз люльку на землю, схопивс¤ з ст≥льчика, прискочив до Ѕенед¤, одною рукою схопив йому з плечей м≥шок, а другою попхав його до лави.

Ч јле, чолов≥че, б≥йс¤ бога,Ч кричав з ком≥чним гн≥вом старий,Ч не пендич н≥чого, т≥льки с≥дай! —тоњш ми тут коло порога, а в мене д≥ти не поснуть. —≥дай ту ≥ най з тобою все добре с≥даЇ в наш≥й хат≥! „ому було так в≥дразу не сказати,Ч а то ¤ тепер ≥ сам о соб≥ готов подумати, що-м г≥рший в≥д ≥нших!..

Ѕенедьо видививс¤ на старого дивака, немов не розум≥в його бес≥ди, а дал≥ запитав: Ч Ќу, а що, то приймаЇте м¤ до себе? Ч “аже чуЇш, що приймаю,Ч сказав старий.Ч “≥льки, розум≥Їтьс¤, ¤к будеш добрий. як будеш злий, то таки завтра вижену.

Ч √а, чень ми вже ¤кось погодимос¤,Ч сказав Ѕенедьо.

Ч Ќу, ¤к погодимос¤, то будеш моњм сином, хоть то мен≥ з тими синами, правду р≥кши, не ведетьс¤!.. (ћолодиц¤ знов обтерла оч≥).

Ч ј почому ж ви озьмете в≥д мене? Ч ј Ї в тебе ¤кий р≥д? Ч ћама е.

Ч —тара? Ч —тара.

Ч Ќу, то даш по ш≥стц≥ на м≥с¤ць.

Ѕенедьо оп'¤ть видививс¤ на старого.

Ч ¬и, певно, хт≥ли сказати Ђна тижденьї? Ч я вже л≥пше знаю, що ¤ хт≥в сказати,Ч в≥др≥зав старий.Ч “ак буде, ¤к ¤ сказав, та й досить о т≥м балакати.

Ѕенедьо з дива не виходив. —тарий тим часом знов с≥в на св≥й ст≥льчик ≥, нахмурившись, почав накладати люльку.

Ч “а, ћќ∆е б, на згоду принести гор≥вки? Ч заговорив Ѕенедьо.

—тарий гл¤нув на нього сп≥длоб'¤.

Ч “и мен≥, небоже, з тим з≥лл¤м не вињзди, ан≥ с¤ з ним до хати не показуй, бо геть вивержу вас обоЇ! Ч в≥др≥зав в≥н гн≥вно.

Ч ¬ибачайте,Ч перепрошав Ѕенедьо,Ч ¤ сам не п'ю, хоч би-м й на оч≥ не вид≥в. јле ¤ чув, що в Ѕорислав≥ кождий мусить пити, хто при кип'¤чц≥ робить, то ¤ й запро теЇ...

Ч ѕравду казав, хто се казав, а т≥льки, ¤к бачиш, при правд≥ Ї й брехн≥ капинка. “о завс≥гди так буваЇ. Ќу, а тепер ти не пендич, т≥льки розд¤гнис¤ та спочинь з дороги, коли-сь слабий! ¬ т≥й хвил≥ молодиц¤ встала.

Ч Ќу, дай вам боже щаст¤ та заробок добрий,Ч сказала вона до Ѕенед¤.Ч Ѕувайте здоров≥, пора мен≥ йти.

¬она вийшла; старий вийшов за нею, а за хвилю вернув.

Ч —лужить в “установичах, то мусить б≥чи до роботи.

“а й дитина мала...Ч проворкот≥в в≥н, немов са?≥ до себе, ≥ знов с≥в напихати свою черепаньку.

Ч ƒонька ваша? Ч спитав Ѕенедьо.

Ч Ќ≥би донька, але не р≥дна.

Ч ѕасербиц¤? Ч Ќ≥, небоже. ¬она тутешн¤, а ¤ не тутешн≥й. јле то довга г≥стор≥¤,Ч буде час, то й почуЇш. ј тепер спочивай! “ота молодиц¤ була ѕ≥вторачка, вдова по ≤ван≥ ѕ≥втораку, погибш≥м в бориславськ≥й ¤м≥, а той р≥пник Ч то був старий ћат≥й.