≤ван ‘ранко. Ѕќ–»—Ћј¬ —ћ≤™“№—я
ѕов≥сть

—онце дос¤гало вже полудн¤. √одинник на ратушев≥й веж≥ вибив швидко ≥ плачливо одинадц¤ту годину. ¬≥д громадки веселих, гарно повбираних пан≥в-обивател≥в дрогобицьких, що проходжувалис¤ по Ђпл¤нтахї коло костела в т≥н≥ цв≥тучих каштан≥в, в≥дд≥ливс¤ пан будовничий ≥, вимахуючи блискучою паличкою, перейшов через улицю до роб≥тник≥в, зайн¤тих при новорозпочат≥й будов≥.

Ч Ќу, що ж, майстер!Ч крикнув в≥н, не доход¤. Ч √отов≥ ви вже раз? Ч ¬се готово, прошу пана будовничого.

Ч Ќу, то каж≥ть же вдарити раст! Ч ƒобре, прошу пана! Ч в≥дпов≥в майстер ≥, обертаючис¤ до пом≥чника, що сто¤в поб≥ч нього ≥ док≥нчував обт≥сувати величезну фундаментову брилу попел≥вського п≥щаника, сказав: Ч јну, Ѕенедю, тумане ¤кийсь! Ќе чуЇш, що пан будовничий кажуть раст бити?.. ∆иво! Ѕенедьо —иниц¤ кинув з рук оскарб ≥ посп≥шив сповнити майстр≥в розказ. ѕерескакуючи через розкидане кругом кам≥нн¤, задихавшись ≥ посин≥вши з натуги, в≥н б'.г що було моц≥ в його тонких, мов ск≥пи, ногах ≥д високому парканов≥. Ќа паркан≥ зав≥шена була на двох мотузках дошка, а поб≥ч нењ на таких же мотузках вис≥ли дв≥ дерев'¤н≥ довбеньки, котрими бито о дошку. —е був прилад, котрим давалось знак, коли починати або к≥нчати роботу.

Ѕенедьо, доб≥гши до паркана, хопив довбеньки в об≥ руки ≥ з ус≥Їњ сили загримав ними о дошку.

Ђ алать! калать! калать!ї Ч роздалос¤ рад≥сне, голосне гавканн¤ Ђдерев'¤ноњ сукиї... “ак мул¤ри звали образово сесь прилад. Ђ алать! калать! калать!ї Ч гримот≥в Ѕенедьо без упину, всм≥хаючись до дошки, котру так немилосердно катував. ј вс≥ мул¤ри, зайн¤т≥ кругом на широк≥м плацу: хто тесанн¤м кам≥нн¤ на фундаменти, хто гашенн¤м вапна в двох глибоких, чотиригранних вапн¤рках, ус≥ копат≥льники, що копали ¤ми п≥д п≥двалини, тесл≥, що взад≥, мов жовни, цюкали, обт≥суючи здоровенн≥ ¤лиц≥ та дубове дилинн¤, трач≥, що р≥зали тертиц≥ ручними пилами, цегл¤р≥, що складали в стоси св≥жопривезену цеглу,Ч весь той р≥знородний робучий люд, що снувавс¤, мов мурашки, по плацу, двигаючи, цюкаючи, -хитаючись, стогнучи, потираючи руки, жартуючи та регочучись, Ч ус≥ зупинилис¤ ≥ перестали робити, мов величезна стораменна машина, котру одно подавленн¤ крючка нараз спинить в њњ скажен≥м ход≥.

Ђ алать! калать! калать!ї Ч не переставав завз¤то гукати Ѕенедьо, хоть ус≥ вже давно почули гавканн¤ дерев'¤ноњ суки. ћул¤ри, що сто¤ли схилен≥ над кам≥нними брилами та з розмахом ценькали о твердий п≥щаник, аж час в≥д часу ≥скри пирскали з-п≥д оскарба, тепер, покинувши своњ прилади, випростовували криж≥ ≥ роздоймали широко руки, щоби захопити ¤кнайб≥льше воздуху в груди. ƒе¤к≥, котрим виг≥дн≥ше було кл¤ч≥ти або чап≥ти при робот≥, зв≥льна п≥ддвигалис¤ на р≥вн≥ ноги. ¬ вапн¤рках шип≥ло та булькот≥ло вапно, немов лютилось, що його наперед спражено в огн≥, а тепер назад вкинено в воду.

“рач≥ так≥й лишили пилу в недор≥зан≥м брус≥;. вона повисла, спершис¤ гор≥шньою ручкою о дилину, а в≥тер хитав нею на боки.  опат≥льники повстромлювали рискал≥ в м'¤ку глину, а сам≥ повискакували наверх з глибоких ров≥в, вибраних п≥д п≥двалини. ћ≥ж тим Ѕенедьо вже перестав гримати, а весь робучий люд, з обтр¤синами цегли та глини, з трачинн¤м та сприсками кам≥нн¤ на одеж≥, руках ≥ лиц¤х, почав збиратис¤ на фронтовий угол нового будинку, де був головний майстер ≥ пан будовничий.

Ч ј ¤к, прошу пана, спустимо сей кам≥нь на м≥сце?Ч спитав будовничого майстер, опершис¤ грубою, крепкою рукою на обтесану п≥двалину, котра, хоть лежала плоским боком на невеликих дерев'¤них валах, все-таки с¤гала майстров≥ трохи не по по¤с.

Ч як спустимо? Ч повторив прот¤глим голосом будовничий, зирнувши кр≥зь монокль на кам≥нь. Ч Ќу, проста р≥ч, на дрюках.

Ч ј може, воно трохи небезпечно, прошу пана? Ч закинув майстер.

Ч Ќебезпечно? ј то дл¤ кого?..

Ч Ќу, та певно, що не дл¤ камен¤, а дл¤ людей,ЧХ в≥дпов≥в усм≥хаючис¤ майстер.

Ч ≈-е-е! ўо того? Ќебезпечно!.. Ќе б≥йтес¤, н≥що н≥кому не станетьс¤! —пустимо!.. Ч ≤ пан будовничий поважно наморщив чоло та ст¤гнув уста в три складки, немов то в≥н уже наперед силуЇтьс¤ ≥ натужуЇтьс¤, спускаючи кам≥нь на призначене дл¤ нього м≥сце. Ч —пустимо безпечно! Ч повторив ще раз, ≥ то з такого певн≥стю, немов переконавс¤, що його сили вистачить на таке д≥ло. ќднако майстер-недов≥рок похитав головою, але не сказав н≥чого.

“им часом ≥ проч≥ обивател≥, що дос≥ громадками проходжувалис¤ по Ђпл¤нтахї довкола костела, на голос дерев'¤ноњ суки почали зв≥льна ст¤гатис¤ тож ≥д нов≥й будов≥, а поперед вс≥х сам властивець новоњ будови, Ћеон √аммершл¤г, високий ≥ статний жид, з кругло п≥дстриженою бородою, пр¤мим носом ≥ червоними, мов малини, устами. ¬≥н був нин≥ дуже веселий, гов≥ркий ≥ дотепний, сипав жартами ≥ забавл¤в, видимо, ц≥ле товариство, бо вс≥ громадилис¤ ≥ тиснулис¤ круг нього. ƒал≥, в друг≥й громадц≥, прийшов ≥ √ерман √ольдкремер, найповажн≥ший, т. Ї. найбагатший з ус≥х присутн≥х обивател≥в. ¬≥н був б≥льше здержаний, тихий, а нав≥ть троха чогось марки ний, хоч ≥ старавс¤ не показувати того. ƒал≥ йшли ще друг≥ п≥дприЇмц≥, багач≥ дрогобицьк≥ ≥ бориславськ≥, де¤к≥ ур¤дники та один околичний д≥дич, великий при¤тель √аммершл¤га, певно тому, бо весь його маЇток був в √аммершл¤гов≥й кишен≥.

÷≥ле те товариство в модних чорних сурдутах, в пальтотах з дорогих матер≥й, в блискучих чорних цил≥ндрах, в рукавичках, з л≥сками в руках ≥ перстен¤ми на пальц¤х, дивно в≥дбивало в≥д с≥роњ маси роб≥тник≥в, пестр≥ючоњ х≥ба червоною краскою цегли або б≥лою краскою вапна.

“≥льки веселий гам≥р одних ≥ других м≥шавс¤ докупи.

÷≥лий плац на роз≥ улиць ѕанськоњ ≥ «еленоњ ний був людьми, деревом, кам≥нн¤м, цеглою, гонт¤м, купами глини ≥ подобав на велику руњну. “≥льки одна дощана буда, троха понижче в невирубан≥м саду, мала вид живий ≥ принадний. ¬она була прикрашена зеленою ¤линкою в≥д входу, всередин≥ обв≥шена диванами, в н≥й ≥ довкола нењ крутилис¤ прислужники з криком та прокл¤тт¤ми. ѕриготовл¤ли перекуску, котрою √аммершл¤г хот≥в учтити закладини нового дому. ≤ ще один незвичайний г≥сть з великим подивом придивл¤вс¤ ц≥лому тому натовпов≥ людей ≥ предмет≥в. —е була невелика особа, Ч а прец≥нь ус≥ на нењ ззиралис¤ ц≥каво ≥ ¤кось дивно.

Ч “и, Ѕенедю, Ч спитав ¤кийсь замазаний глиною роб≥тник, Ч а то на ¤ку пам'¤тку того щигл¤ сюда вив≥сили? Ч ј, щось-то вже вни з ним гадають робити, Ч в≥дпов≥в Ѕенедьо.

¬с≥ роб≥тники переш≥птувалис¤ м≥ж собою ≥ позирали на щигл¤, що скакав в дрот¤н≥й кл≥тц≥, зав≥шан≥й на друц≥ над самою ¤мою, але н≥хто не знав, нащо в≥н. Ќав≥ть майстер не знав, хоть надавав соб≥ премудрий вид ≥ на запитанн¤ роб≥тник≥в в≥дпов≥дав: Ч ј¤кже, все би-сь хт≥в знати! ѕостар≥Їшс¤, ¤к усе п≥знаЇш! ј щиголь м≥ж тим, от¤мившис¤ з першого перел¤ку при перш≥м наплив≥ ц≥лоњ тоњ товпи народа, скакав соб≥ по щебликах кл≥тки, теребив конопл¤не с≥м'¤ дзьобиком, а часом, ставши на верхн≥й щеблик, тр≥потав червоножовто-басманистимн крильц¤ми ≥ щебетав тонесенько: т≥к≥л≥-тл≥нь! цюрр≥нь-цюрр≥нь! куль-куль-куль!..

3-м≥ж натовпу гомон¤чих людей визначилас¤ нараз голова Ћеона √аммершл¤га, визначивс¤ його голос. ¬≥н вискочив на п≥двалину ≥ обернувс¤ до всього товариства : Ч ћоњ панове, сус≥ди ≥ доброд≥њ! Ч “ихо! тихо! пст! Ч загомон≥ло кругом ≥ утихло.

Ћеон говорив дал≥: Ч ƒуже, дуже вам д¤кую, що ви були так≥ добр≥ почтити мене своњм приходом на нин≥шн≥й, такий важний дл¤ мене обх≥д...

Ч ќ, просимо, просимо! Ч загомон≥ло к≥лька голос≥в, грубих ≥ тонких.

Ч јх, ось ≥ наш≥ дами њдуть! ѕанове, передовс≥м ход≥м дами прив≥тати! Ч ≤ √аммершл¤г щез знов у товп≥, а к≥лька молодших пан≥в п≥шло на улицю, де саме надкотило к≥лька бричок з дамами. ѕанове помогли њм повилазити з бричок ≥ поп≥друч повели на плац, де зроблено дл¤ них м≥сце тут же близ величезноњ кам≥нноњ брили.

ƒами т≥ Ч були то по б≥льш≥й част≥ стар≥ ≥ поган≥ жид≥вки, котр≥ недостачу молодост≥ ≥ красоти старались покрити пишним ≥ виставним багатством. Ўовки, атласи, блискуче кам≥нн¤ ≥ золото так ≥ с¤ло на них. ¬они щохвил≥ осторожно обзирали своњ сукн≥, щоб не спл¤мити дотиком о цеглу, кам≥нн¤ або о не менше брудних роб≥тник≥в.

ќдна т≥льки ‘анн≥, донька √аммершл¤га, визначувалась з-пом≥ж дам ≥менно тим, чого њм не ставало Ч молод≥стю ≥ красотою, ≥ вигл¤дала м≥ж ними, мов розцв≥таюча п≥вон≥¤ м≥ж в≥дцв≥вшими буд¤ками.  руг нењ тож ≥ громадились молодш≥ з товариства, ≥ швидко там з≥йшлас¤ купка, в котр≥й п≥шла оживлена, голосна бес≥да, м≥ж тим коли проч≥ дами, по перших звичайних викриках подиву, по перших б≥льше-менше пискливих та вивчених жиченн¤х властивцев≥ вс¤кого щаст¤, сталис¤ досить т¤жк≥ на слова ≥ почали розгл¤датис¤ довкола, немов дожидаючи ¤коњсь комед≥њ. “им ожиданн¤м швидко заразилис¤ й друг≥. ¬еселий гом≥н умовк. Ѕачилось, що разом з дамами налет≥в на товариство дух нуди ≥ ¤коњсь силуваноњ здержаност≥, котра н≥кому на н≥ на що не здавалас¤.

≤ √аммершл¤г ¤кось немов збивс¤ з пантелику. ¬≥н мов забув, що перед хвилею почав був говорити бес≥ду, ≥ снувавс¤ то сюди, то туди, зачинав то з одним, то з другим розмову про реч≥ посторонн≥, але все те ¤кось не клењлос¤.

Ќараз побачивс¤ супроти √ермана, що сто¤в мовчки, опертий о стос дерева, ≥ озирав ц≥лий плац, немов збиравс¤ його торгувати.

Ч ј що ж вашоњ пан≥ нема, дорогий сус≥до? Ч сказав Ћеон усм≥хаючись.

Ч ƒаруйте, Ч в≥дпов≥в √ерман, Ч вона, певно, щось нездорова.

Ч јх, дуже мен≥ жаль! ј ¤ над≥¤вс¤...

Ч јле що, Ч в≥дказав, задобрюючи, √ерман, Ч х≥ба ж то вона така велика особа! ќб≥йдетьс¤ про ню! Ч Ќ≥, коханий сус≥до! ѕрошу так не казати, що невелика особа... як же так?.. ќт мо¤ ‘анн≥, б≥дна дитина, Ч ¤к вона була б щасливою, ¤кби мала таку мат≥р!..

Ќеправда тих сл≥в аж била з лиц¤ ≥ очей Ћеонов≥, але уста, послушн≥ наказов≥ вол≥, говорили, а розум сил¤в њх докупи, ¤к того вимагав ≥нтерес.

јле ось в≥д Ћану, де на сход≥ видно було височезну поб≥лену божницю, почувс¤ великий крик ≥ гам≥р. ¬с≥ гост≥ ≥ роб≥тники звернули оч≥ в той б≥к. ѕо хвил≥ показалас¤ на улиц≥ мов чорна гогот¤ча хмара Ч се був кагал жид≥вський з рабином всередин≥, котрий мав звершити обр¤д посв¤ченн¤ п≥двалин нового дому.

Ўвидко ц≥лий плац був залитий жидами, котр≥ своњм звичаЇм говорили всум≥ш, голосно ≥ борзо, снували, мов мурашки в розвален≥й купин≥, огл¤дали все ≥ немов таксували все очима, а в≥дтак з≥тхали та похитували головами, немовби разом ≥ дивувалис¤ багатству Ћеона, ≥ жалували, що багатство тото в його, а не в њх руках. Ќемног≥ панкихристи¤ни, що тож були в т≥й куп≥, нараз помовкли ≥ пов≥дсувалис¤ наб≥к, чуючис¤ не в своњй тар≥лц≥. ќколичний д≥дич хмуривс¤ ≥ закусував губи зо злост≥, вид¤чись в т≥м жид≥вськ≥м натовп≥, котрий ан≥ крих≥тки не зважав на нього. ¬≥н, певно, в душ≥ кл¤в сердечно свого Ђщирого при¤тел¤ Ћеонаї, але прец≥нь не вт≥к, а досто¤в до к≥нц¤ обр¤ду, по котр≥м мала наступити перекуска.

«агальний гам≥р на плацу не т≥льки не вгавав, але ще й поб≥льшивс¤. ўиголь, перепуджений наглим напливом того чорного, крикливого люду, почав перхати по кл≥тц≥ та битис¤ о дротики. –абина, старого, сивого жида з довгою бородою, вели два школьники поп≥д руки ≥ привели аж ≥д сам≥й п≥двалин≥. —тиск зробивс¤ довкола такий, немовби кождий жид хот≥в бути ту ж коло самого рабина, незважаючи, що там нема м≥сц¤ на т≥лько люду. —еред тиску ≥ крику товпи не чути було й того, що читав рабин над п≥двалиною. ј т≥льки коли школьники час в≥д часу в в≥дпов≥дь на його молитву викрикували Ђумайнї, себто Ђам≥ньї, тод≥ й ус¤ проча товпа повтор¤ла за ними Ђумайнї.

¬дарила дванадц¤та година. Ќа дзв≥ниц≥ коло костела, тут же насупротив новоњ будови, загуд≥в величезний дзв≥н, зв≥щаючи полуднЇ. «а ним зателенькали й ус≥ друг≥ дзвони на дрогобицьких церквах. Ѕачилось, що ц≥лий воздух над ƒрогобичем застогнав ¤кимись плачливими голосами, серед котрих ще плачлив≥ше ≥ сумн≥ше роздавалос¤ те безладне, р≥зноголосе Ђумайнї. –об≥тники, почувши дзвони, позн≥мали шапки ≥ почали хреститис¤, а один школьник, п≥д≥йшовши до Ћеона ≥ вклонившис¤ йому, почав шептати; Ч Ќай бог благословить вас ≥ зачате вами д≥ло. ћи вже ск≥нчили.Ч ј в≥дтак, похил¤ючис¤ ще ближче до Ћеона, сказав тих≥ше: Ч ¬идите, пан б≥г добрий п≥слав вам знак, що все п≥де вам щасливо, що т≥льки загадаЇте.

Ч ƒобрий знак? ј то ¤кий? Ч спитав Ћеон.

Ч ј не чуЇте, що христи¤нськ≥ дзвони сам≥ добров≥льно робл¤ть вам службу ≥ кличуть на вас благословенство христи¤нського бога? “о значить, що христи¤ни все будуть вам добров≥льно служити. Ѕудуть помагати вам ос¤гнути то, що соб≥ загадаЇте. “≥ дзвони Ч то добрий знак дл¤ вас!..

 оли б Ћеон учув був таку бес≥ду про других, в≥н би, певно, був насм≥¤вс¤ з нењ. ¬≥н рад був удавати про око в≥льнодумного чолов≥ка, але в глибин≥ серц¤ так, ¤к ус≥ малорозвит≥ ≥ самолюбн≥ люди, був забобонний. “ож ≥ тепер, знаючи, що н≥хто не чув школьниковоњ бес≥ди, в≥н приймав дуже радо добру ворожбу ≥ вв≥ткнув дес¤тку в надставлений школьник≥в кулак.

Ч —е дл¤ вас ≥ дл¤ школи,Ч шепнув Ћеон,Ч а за добрий знак богу д¤кувати! Ўкольник, урадуваний, став знов на своЇ м≥сце коло рабина ≥ сейчас же почав переш≥птуватис¤ з другим школьником, котрий, очевидно, питав його, к≥лько дав Ћеон.

ј тим часом пан будовничий прийн¤вс¤ вже до свого д≥ла ≥ почав комендирувати роб≥тниками: Ч јну, до дрюк≥в! Ч кричав.Ч Ѕенедьо, тумане в≥с≥мнадц¤тий, де тв≥й дрюк?..

√армидер на плацу ще поб≥льшивс¤. –абина в≥двели наб≥к, жиди розступилис¤, щоб дати м≥сце роб≥тникам, котр≥ мали зрушити з м≥сц¤ величезну п≥двалину ≥ впустити њњ на приналежне м≥сце в викопаний глибокий р≥в.

ƒами ц≥каво тислис¤ наперед ≥ соп≥ли серед натовпу; вони були дуже ц≥кав≥ побачити, ¤к то буде сунутис¤ тота величезна каменюка. “≥льки щиголь цв≥р≥нькав весело в кл≥тц≥ та сонце широким, непригл¤дним лицем всм≥халос¤ згори, з-посеред темно-синього, безхмарного неба.

¬с≥ прикази будовничого сповнено швидко. ѕ≥вперек невеличкоњ дор≥жки, куди треба було просунути кам≥нь, покладено чотири вали, так само загруб≥, ¤к т≥, на котрих в≥н тепер спочивав. “ак≥ ж сам≥ два вали положено п≥вперек ¤ми, в котру треба було кам≥нь спустити. –об≥тники окружили його з дрюками в руках, мов ладились буками всилувати його до руху ≥ зломати його кам≥нну уперт≥сть.

ƒе¤к≥ жартували ≥ см≥¤лис¤, називаючи п≥двалину с≥рою коровою, котру так багато люду оце заган¤Ї до стайн≥.

Ч ј поступис¤, маленька! Ч гейкнув один, поштуркуючи кам≥нь рукою. јле ось роздалас¤ команда будовничого, ≥ все утихло. Ќа ц≥л≥м многолюдн≥м плацу чути було т≥льки сапанн¤ людей та цв≥рк щигл¤ в кл≥тц≥.

Ч јну, рушайте! –аз, два, три! Ч крикнув будовничий.

ƒес¤ть дрюк≥в, мов дес¤ть величезних пальц≥в, п≥дхопило кам≥нь з обох бок≥в, ≥ в≥н зв≥льна покотивс¤ по валах, важко хруст¤чи ними о п≥дсипаний шутер.

Ч √уррањ √ей! ј скобочи-но го, най с¤ рушаЇ! Ч закричали весело роб≥тники.

Ч ƒал≥! Ч кричав серед тих голос≥в будовничий.

–об≥тники знов натужилис¤. «нов захруст≥в шутер, заскрип≥ли вали п≥д т¤гарем, ≥ кам≥нь, мов величезна черепаха, повз ≥зв≥льна наперед. Ќа лиц¤х присутн≥х гостей видн≥лас¤ рад≥сть, дами всм≥халис¤, а Ћеон шептав до котрогось свого Ђсус≥даї: Ч ≤ що то! √овор≥ть, що хочете, все-таки чолов≥к Ч пан природи! Ќема такоњ сили, котроњ б в≥н не перем≥г.

ќсь скала, т¤гар, а й тота рушаЇтьс¤ по його приказу.

Ч ј особливо прошу зауважити,Ч додав Ђсус≥дї,Ч.

що за сила в товариств≥ людей! «лученими силами чуда доконуютьс¤! ’≥ба ж сам-один чолов≥к потрафив би щось под≥бного?..

Ч “ак, так, злученими силами, се велике слово! Ч в≥дпов≥в Ћеон.

Ч √урра враз! јну! Ч кричали рад≥сно роб≥тники.

 ам≥нь уже був над ¤мою, спочивав на двох поперечних л≥гар¤х, котр≥ по обох берегах ¤ми своњми к≥нц¤ми глибоко вгризлис¤ в землю п≥д його вагою. јле тепер д≥ло було найтрудн≥ше Ч спустити кам≥нь в≥дпов≥дно вдолину.

Ч јну, хлопц≥, живо до дрюк≥в! Ч комендирував буровничий.

–об≥тники розскочилис¤ в один миг на оба боки рова ≥ п≥дсадили п'¤ть пар п≥дойм п≥д кам≥нь.

Ч ѕоп≥д ребра го! “ак, щоби му аж серце п≥дскакувало, Ч жартували роб≥тники.

Ч ј тепер п≥днес≥ть догори! ј ¤к скоро л≥гар≥ в≥двержен≥ наб≥к, то, ¤к скажу: ЂЌуї, Ч вс≥ разом вихапуйте дрюки ≥ враз в≥д ¤ми! –озум≥Їте? Ч –озум≥Їмо! Ч јле вс≥ враз! Ѕо хто зап≥знитьс¤, то б≥да буде! Ч Ќу, ну! Ч крикнули роб≥тники ≥ разом нал¤гли на п≥дойми, щоби п≥дважити кам≥нь догори. ≤ справд≥, в≥н зв≥льна, мов неох≥тно, в≥дд≥ливс¤ в≥д л≥гар≥в, на котрих лежав, ≥ п≥дн≥сс¤ на к≥лька цал≥в вгору. ¬с≥х серц¤ мимовол≥ дрожали. –об≥тники, посин≥вши в≥д натуги, держали кам≥нь на п≥доймах над ¤мою, ждучи, заки шнурами вит¤гнуть з-п≥д нього л≥гар≥ ≥ заки будовничий не дасть знаку, Ч вихапувати дрюки з-п≥д камен¤.

Ч Ќу! Ч гаркнув нараз будовничий серед загальноњ тиш≥, ≥ дев'¤ть роб≥тник≥в разом з дрюками пирсло в противн≥ боки. ј дес¤тий? –азом з глухим лоскотом камен¤, спадаючого на призначене м≥сце, почули згромаджен≥ ≥ глухий, прон≥маючий зойк.

Ч ўо се такого? ўо се такого? Ч загомон≥ло кругом.

¬с≥ почали знов тиснутис¤, гомон≥ти та допитуватис¤, що се такого сталос¤.

—талас¤ проста р≥ч. ƒев'¤ть роб≥тник≥в вихопило одночасно своњ п≥дойми з-п≥д камен¤, а дес¤тий, пом≥чник мул¤рський, Ѕенедьо —иниц¤, не встиг сього на час зробити. ќдна хвилинка зап≥зно, але та хвилинка могла його згубити.  ам≥нь ус≥м своњм т¤гарем шарпнув його п≥дойму ≥ вирвав з рук. ѕ≥дойма зањхала Ѕенед¤ п≥вперек Ч щаст¤, що не по голов≥, а т≥льки в б≥к. Ѕенедьо лиш раз зойкнув ≥ впав, мов неживий, на землю.

√устим клубом пирснув догори п≥сок, де впала розмах нена п≥дойма. –об≥тники в смертельн≥й тривоз≥ кинулис¤ до Ѕенед¤.

Ч ўо то таке? ўо таке? Ч гомон≥ли гост≥. Ч ўо сталос¤? Ч ѕ≥дойма забила чолов≥ка.

Ч «абила? …ой, боже! Ч далос¤ чути м≥ж дамами.

Ч Ќ≥, не забила, живий! Ч роздалось з-пом≥ж роб≥тник≥в.

Ч ∆ивий! ј! Ч в≥дсапнув Ћеон, котрого крик Ѕенед¤ вхопив був мов кл≥щами за серце.

Ч ј дуже скал≥чений? Ч Ќ≥, не дуже! Ч се був голос будовничого, котрий також при т≥м случаю неспод≥вано почув, ¤к п≥д ним н≥ з сього н≥ з того дилькот≥ли кол≥на.

“овпа гомон≥ла ≥ тиснулас¤ довкола скал≥ченого. ƒами охали та пищали, кривл¤чи уста та виставл¤ючи напоказ, ¤к≥-то вони чул≥ та м'¤кого серц¤. Ћеонов≥ все ще щось невиразно шум≥ло в голов≥, ≥ думки не могли з≥братис¤ докупи. Ќав≥ть щиголь у своњй кл≥тц≥ ц≥пот≥в жал≥бно та перхав по кутах, неначе не м≥г дивитис¤ на людську муку. ј Ѕенедьо все ще лежав на одн≥м м≥сц≥, посин≥лий, ¤к боз, зомл≥лий, з≥ зц≥пленими зубами. ѕ≥дойма зачепила його острим суком о б≥к, продерла опинку ≥ сорочку ≥ фалатнула в клуб≥ д≥ру, з котроњ пустилась кров. јле п≥дойма зас¤гнула ≥ троха вище, по голодниц≥, ≥ через те ≥менно позбавила його на хвилю в≥ддиху.

Ч ¬оди! ¬оди! Ч кричали роб≥тники, що заходилис¤ тверезити Ѕенед¤ ≥ перев'¤зувати його рану. ѕринесено води, перев'¤зано рану ≥ затамовано кров, але в≥дтерти зомл≥лого год≥ було. ”дар був дуже сильний ≥ в небезпечне м≥сце. Ќад ц≥лим товариством зал¤гла знов хмара непевност≥.

Ч ¬озьм≥ть його, винес≥ть отам на вулицю! Ч крикнув вк≥нц≥ Ћеон. Ч ј н≥, то занес≥ть додому та прикличте доктора! Ч ∆иво, живо? Ч п≥дган¤в будовничий.

«аки два роб≥тники вз¤ли Ѕенед¤ за руки ≥ ноги та понесли кр≥зь натовп людей на вулицю, до будовничого ззаду п≥д≥йшов майстер мул¤рський ≥ д≥ткнувс¤ його плеча рукою. Ѕудовничий з≥снувс¤ ≥ обернувс¤ напруго, мов за дотиком пекучоњ кропиви.

Ч ј видите, пане будовничий, ¤ добре казав...

Ч ўо, що таке? ’то казав? Ч я казав,Ч шептав стиха, спок≥йно майстер,Ч не спускати кам≥нь на дрюках, бо небезпечно.

Ч ≈, дурень ти! ќт мудь, не що ≥нше, а п'¤ний був, не в≥дскочив, хто йому винен! Ч в≥дпов≥в офукливо будовничий ≥ в≥двернувс¤. ћайстер стис плечима ≥ замовк.

јле будовничий почув шпильку внутр≥ ≥ трохи не п≥нивс¤ зо злост≥.

ћ≥ж тим пора було к≥нчати закладини. Ўкольники спровадили рабина на малу, досить виг≥дну драбинку, ≥ в≥н зл≥з по н≥й на дно рова, де на призначен≥м м≥сц≥ лежав фундаментовий кам≥нь. Ќа верхн≥й площ≥ камен¤ була видовбана чотиригранна, досить глибока ¤мка, а довкола нењ червон≥лись св≥ж≥ пл¤ми кров≥, що бризнули з рани Ѕенед¤. –абин промуркот≥в ще ¤кусь молитву, а в≥дтак перший кинув невеличкий ср≥бний гр≥ш до видовбаноњ в камен≥ ¤мки. «а ним то само школьники, а в≥дтак почали й проч≥ гост≥ злазити сх≥дц¤ми ≥ кидати хто б≥льш≥, хто менш≥ монети в п≥двалину. ƒами скрикували та хиталис¤ на сх≥дц¤х, п≥ддержуван≥ мужчинами, т≥льки Ћеонова дочка ‘анн≥ гордо ≥ см≥ло зл≥зла до ¤ми ≥ кинула дуката. ѕо дамах почали й панове один по друг≥м спускатись до п≥двалини. ѕотомок польськоњ шл¤хти ≥шов тут же за √ерманом ≥ косо гл¤нув на багатого кап≥тал≥ста, коли той бренькнув блискучим золотим дукатом; шл¤хтич мав лиш ср≥бного ринського в кишен≥, але щоб не покпитись з≥ своњм шл¤хетським гонором, живо в≥доп'¤в в≥д манжета золоту спинку ≥ кинув њњ до ¤мки.

ƒовго т¤гнувс¤ р¤д гостей, довго бреньчало золото та ср≥бло, сиплючись у кам≥нну ¤мку та заливаючи њњ блискучою хвилею. –об≥тники, що сто¤ли над ¤мою, чекаючи на розказ майстра, зависно гл¤д≥ли на ц≥лий той обр¤д.

Ќо ось уже киданн¤ грошей ск≥нчилось Ч ¤мка мало що не повна. Ћеон, що дос≥ сто¤в при сх≥дц¤х ≥ вс≥х виход¤чих з ¤ми при¤зно стискав за руки (з √ерманом та шл¤хтичем в≥н на радощах нав≥ть поц≥лувавс¤), тепер виступив наперед ≥ казав принести плиту та цемент, замурувати фундамент. –об≥тники кинулись сповнити його волю, а в≥н сам тим часом п≥д≥йшов ≥д кл≥тц≥ з щиглем.

Ч “≥к≥л≥-тл≥нь! ÷юр≥нь-цюр≥нь!  уль-куль-куль! Ч щебетала пташина, не над≥ючись соб≥ лиха, коли Ћеон зближавс¤. “онкий, чистий сп≥в щигл¤ дзвен≥в у тих≥м воздус≥, мов скло. ƒовкола вс≥ втишилис¤, ц≥каво позираючи на зак≥нченн¤ важкого обр¤ду закладин. Ћеон зн¤в кл≥тку з птахом ≥з стовпа ≥, держачи њњ догори, проговорив: Ч ћоњ дорог≥ сус≥ди, а нин≥ гост≥! ¬еликий се день дл¤ мене, дуже великий. „олов≥к, що сорок л≥т блукавс¤ по безлюдних пустин¤х та бурливих мор¤х, нин≥ перший раз побачивс¤ близьким супок≥йного пристан≥вку. “ут, в щаслив≥м м≥ст≥ ƒрогобич≥, ¤ задумав увити соб≥ гн≥здо, котре би було красою ≥ славою м≥ста...

Ч Ѕраво, браво! Ч закричали гост≥, перериваючи бес≥ду.

Ћеон поклонивс¤ з усм≥хом ≥ говорив дальше: Ч Ѕатьки наш≥ навчали нас, що, хот¤чи зачати ¤кесь д≥ло щасливо, хот¤чи довершити його щасливо ≥ хот¤чк уживати його плод≥в щасливо, треба передовс≥м з'Їднати соб≥ дух≥в м≥сц¤. ¬и в≥рите в дух≥в, ласкав≥ панство? ћоже бути, що Ї м≥ж вами хто, що в них не в≥рить. я Ч признаюсь вам Ч в≥рю в них. “ут, в т≥й земл≥, в тих брилах кам≥нн¤, в т≥м сичуч≥м вапн≥, в людських руках ≥ головах Ч у вс≥м т≥м живуть духи, сильн≥, таЇмнич≥. ѕри њх т≥льки помоч≥ стане м≥й будинок, мо¤ твердин¤. ¬они т≥льки будуть њњ п≥дпорою ≥ обороною. ≤ тих-то дух≥в поЇднати, жертвою поЇднати, кровавою жертвою,Ч се ц≥ль нин≥шнього великого обр¤ду. ўоб достаток ≥ добробит Ч не дл¤ мене, а дл¤ ц≥лого м≥ста Ч цв≥ли в т≥м дом≥, ви ласкавими руками кинули в сю кам≥нну борозду золоте с≥м'¤. ўоб здоров'¤, весел≥сть ≥ краса Ч не дл¤ мене, а дл¤ ц≥лого м≥ста Ч цв≥ли в т≥м дом≥, ¤ жертвую духам сього м≥сц¤ сього живого, здорового, веселого ≥ гарного сп≥вака! ѕри цих словах Ћеон встромив руку до кл≥тки.

Ч ѕ≥-п≥-п≥! Ч запищала пташина, перхаючи ≥ ховаючись по кутах, однако Ћеон живо зловив њњ ≥ вийн¤в з кл≥тки. ўиголь, скоро в руц≥, замовк, т≥льки дививс¤ довкола зал¤каними очима. …ого червонопер≥ груди вигл¤дали мов велика кровава пл¤ма в Ћеонов≥й руц≥. Ћеон вийн¤в червону шовкову нитку ≥ зв'¤зав нею щиглев≥ крила ≥ ноги, а в≥дтак з≥йшов сх≥дц¤ми вдолину до фундаменту. ¬с≥ довкола мовчали, мов п≥д ¤кимось тиском.

–об≥тники наднесли велику плиту ≥ довкола чотиригранного прорубу в фундамент≥ наклали цементу, щоб зараз же замурувати той отв≥р. “од≥ Ћеон, прошептавши ще ¤к≥сь слова, зн¤в перше з пальц¤ золотий перст≥нь ≥ кинув його до прочого скарбу в кам≥нн≥й дучц≥, а в≥дтак положив наверх щигл¤. ѕташина лежала спок≥йно на холодн≥м, смертельн≥м лож≥ з золота ≥ ср≥бла, т≥льки головку звернула догори, до неба, до своЇњ ¤сноњ, чистоњ в≥тчини,Ч но зараз велика плита прикрила зверху той живий гр≥б, затверджуючи будуще щаст¤ дому √аммершл¤г≥в...

¬ т≥й хвил≥ Ћеон погл¤нув вб≥к ≥ побачив на фундамент≥ сл≥ди ≥ншоњ жертви Ч кров людську, кров пом≥ч ника мул¤рського, Ѕенед¤. “а кров, застила вже на камен≥, вразила його до глибини душ≥. …ому повид≥лось, що, в≥дай, чи не Ђдухи м≥сц¤ї жартують соб≥ з його сл≥в ≥ беруть зовс≥м не таку марну жертву, ¤к його жертва. …ому повид≥лось, що та¤ друга, страшна, людська жертва ледво чи вийде йому на користь.  рапл≥ кров≥, закр≥плоњ на камен≥, в темн≥м прокоп≥ вигл¤дали мов чорн≥ голови зал≥зних гвозд≥в, що верт¤ть, д≥равл¤ть ≥ розточують п≥двалини його пишноњ будови. …ому стало нараз ¤кось холодно, ¤кось т≥сно в прокоп≥, ≥ в≥н вихопивс¤ чимборше наверх.

√ост≥ числис¤ до нього з жиченн¤ми. √ерман стиснув йому руку ≥ промовив голосно: Ч Ќай той невеликий скарб, зас≥¤ний при¤зними руками в п≥двалину вашого дому, росте ≥ множитьс¤ в тис¤чу раз! Ќай стане п≥двалиною слави ≥ багатства вашого роду! Ч ≤ так, ¤к ваш д≥м нин≥ засновуЇтьс¤ на п≥двалин≥ з камен¤ ≥ золота,Ч додав з другого боку також голосно шл¤хтич,Ч так най щаст¤ ≥ розцв≥т вашого роду в≥днин≥ основуЇсь на щир≥й при¤зн≥ ≥ прихильност≥ вс≥х людей.

Ћеон рад≥сно стискав руки своњм гост¤м, рад≥сно д¤кував њм за њх при¤знь ≥ услугу, рад≥сно прир≥кав працювати надальше т≥льки в товариств≥ ≥ дл¤ товариства,Ч а всетаки в серц≥ його лежав ще холодний сумерк, кр≥зь котрий гр≥зно видн≥лис¤ велик≥, чорн≥ крапл≥ кров≥, мов жив≥ зал≥зн≥ гвозд≥, пробиваюч≥ ≥ розточуюч≥ незначно п≥двалини його щаст¤. ¬≥н чув з ус≥х сл≥в своњх гостей ¤кийсь холод, за котрим, бачилось, чатувала скрита глибоко в њх серц¤х зависть.

ћ≥ж тим роб≥тники п≥д проводом будовничого замурували з ус≥х бок≥в фундамент ≥ виводили швидко ст≥ну в середин≥ прокопу. ¬дарила перша година.

Ч Ќу, досить, люди, на нин≥ роботи! Ч крикнув Ћеон.Ч “реба й вам троха забавитись. “аких дн≥в, ¤к нин≥шн≥й, в моњм життю небагато, най же ≥ дл¤ вас в≥н буде празником. “ут вам сейчас принесуть пива ≥ закусок, а ви, майстер, уважайте на пор¤док! Ч ƒобре, прошу пана! Ч ј вас, моњ дорог≥ гост≥, прошу за собою. ‘анн≥, дитинко, будь господинею ≥ займис¤ дамами! ѕрошу, прошу! √ост≥, весело гутор¤чи, п≥шли пом≥ж купами цегли, кам≥нн¤ та дерева до дощаноњ, в≥нц¤ми та р≥знобарвними хоруговками устроЇноњ буди на перекуску. “≥льки рабин ≥ школьники та де¤к≥ друг≥ Ђхуситиї п≥шли геть, не хот¤чи зас≥дати при одн≥м стол≥ з Ђтрефн¤камиї.

ѕоки в буд≥ серед веселого гамору пани гостилис¤, ро б≥тники сид≥ли в широк≥м круз≥ п≥д голим небом на кам≥нню. ƒва пом≥чники наливали пиво, друг≥ два розносили р≥зники хл≥ба ≥ сушену рибу. ќднако роб≥тники були ¤кось дуже мовчазлив≥. —лучай з Ѕенедьом щем≥в ≥ще вс≥м унутр≥, ба ≥ весь той дивний жид≥вський обр¤д закладин дуже њм не сподобавс¤. ’то вигадав живу пташину замуровувати? Ќ≥би то принесе щаст¤? ј вт≥м, може, й так... јдже добре то ¤кийсь вигадав: Ђѕанам вес≥лл¤, а курц≥ смертьї. ј тут ще й т≥ роб≥тники, що в≥дносили Ѕенед¤ додому, повернули ≥ стали розпов≥дати, ¤к стара Ѕенедьова мати перепудилась ≥ заплакала т¤женько, побачивши свого Їдиного сина зомл≥лого, окровавленого. «разу, б≥дачка, гадала, що вже по њњ синов≥, але коли њм удалос¤ Ѕенед¤ протверезити, то так ут≥шалас¤, мов дитина: заскакуЇ коло нього, ≥ ц≥луЇ, ≥ плаче, ≥ йойкаЇ, так що аж серце краЇтьс¤ чолов≥ков≥.

Ч «наЇте що, хлопц≥,Ч озвавс¤ майстер,Ч треба би зробити ¤ку складку та п≥др¤тувати б≥дних людей, бо заки в≥н буде слабий та незар≥бний, то ¤ й не знаю, з чого њм обоњм вижити. јдже стара ≥глою не занипаЇ на т≥льки! Ч ѕравда, правда! Ч закричали роб≥тники з ус≥х бок≥в.Ч —коро по виплат≥, то кождий по п'¤ть крейцар≥в, нам уйма невелика, а њм добро.

Ч Ќу, а будовничий,Ч озвавс¤ котрийсь мул¤р,Ч в≥н н≥чо не дасть? јдже ц≥ле нещаст¤ через нього! Ч “а й ще добре, що на т≥м сталос¤,Ч сказав другий.Ч “а то кам≥нь м≥г ≥ п'¤тьом так само зањхати! Ч “ре му казати, най також причинитьс¤ на б≥дного скал≥ченого.

Ч јле вже ви каж≥ть,Ч сказав майстер,Ч ¤ не буду.

Ч Ќу та що, скажемо ми гуртом,Ч озвалис¤ голоси.

—аме в т≥й хвил≥ вийшов будовничий з буди в≥д гостей, щоб погл¤нути на роб≥тник≥в. …ого лице вже налилось широким рум'¤нцем в≥д випитого вина, а блискуча паличка дуже живо л≥тала з одноњ руки до другоњ.

Ч ј що, д≥ти! Ч крикнув в≥н, п≥дход¤чи до кружка.

Ч ¬се добре, прошу пана,Ч в≥дказав майстер.

Ч Ќу, так мен≥ й справуйтес¤! Ч ≤ хот≥в ≥ти назад.

Ч ћи би до пана мали одну просьбу,Ч давс¤ чути голос з-пом≥ж роб≥тник≥в.

Ѕудовничий обернувс¤.

Ч ƒо мене? Ч “ак,Ч загули гуртом ус≥.

Ч Ќу, що ж такого? Ч ўоби пан були ласкав≥ причинитис¤ до складки на того пом≥чника, що го нин≥ п≥доймою пришибло.

Ѕудовничий сто¤в, не кажучи н≥чого, т≥льки сильн≥ший рум'¤нець почав виступати на його лице,Ч знак, що просьба роб≥тник≥в неприЇмно його д≥ткнула.

Ч я? Ч сказав в≥н вк≥нц≥ з проволоком.Ч ј ви в≥дки до мене з тою просьбою приходите? ’≥ба ¤ тому винен, чи що? Ч “а, прошу пана, ≥ ми не винн≥, але здаЇтьс¤ нам, годитьс¤ ≥ таки треба помочи б≥дному чолов≥ков≥. ¬≥н слабий, ¤кийсь час не буде м≥г робити, треба ж йому й матер≥ стар≥й чимось дихати.

Ч як хочете, то йому помагайте, а ¤ в≥дки до того приходжу! ѕершому-л≥пшому непотр≥бов≥ помагай!.. ўе чого не сталоњ..

Ѕудовничий в≥двернувс¤ гн≥вно ≥ пустивс¤ йти назад, коли вт≥м котрийсь з роб≥тник≥в, обурений такою бес≥дою, сказав голосно: Ч јди, ¤кий пан! ј сам тому найб≥льше винен, що Ѕенед¤ скал≥чило! ќт коби його було так парнуло, то, певне, би-м не пожалував не то п'¤ть, а й дес¤ть крейцар≥в па такого д≥ловода!..

Ч ўо? Ч ревнув нараз з усењ сили будовничий ≥ прискочив до сид¤чих роб≥тник≥в.Ч ’то се говорив? ћовчанка.

Ч ’то се см≥в говорити? √а? Ќ≥хто й не писнув.

Ч ћайстер, ви тут сид≥ли: хто се сказав? √овор≥ть, а н≥, то вас нажену з роботи зам≥сть того урвител¤! ћайстер погл¤нув довкола по роб≥тниках ≥ сказав спок≥йно : Ч я не знаю.

Ч Ќе знаЇте? “о ¤ вас в≥днин≥ не знаю тут на робот≥.

ѕроч! Ч “о ¤ сказав! Ч в≥дозвавс¤ один роб≥тник встаючи.Ч я сказав ≥ ще раз кажу, що-с д≥дов≥д, коли не хочеш на б≥дного роб≥тника дати. ј о твою роботу ¤ не стою!..

Ѕудовничий сто¤в, мов скажений, ≥ з лют≥ не м≥г до слова прийти. –об≥тник м≥ж тим уз¤в св≥й Ђв≥нкельї, кельню та м≥ру, попрощавшис¤ з товаришами, спок≥йною ходою п≥шов ≥д ринков≥. ѕроч≥ роб≥тники мовчали.

Ч √а, драби, лайдаки! Ч гримнув будовничий.Ч ќ, або в≥н стоњть о роботу. ¬≥н би лиш лежав гор≥ животом, ¤к тота свин¤ в болот≥. јле пожд≥ть-но ви, навчу ¤ вас пор¤дку! Ќе так≥ у мене станете! ј то урвител≥! Ч ≤, ще весь телепаючись з≥ злост≥ та кленучи всю голоту, будовничий п≥шов назад до панського товариства.

¬ буд≥ тим часом ≥шло дуже весело ≥ гойно. ѕо перекусц≥ слуги позбирали миски ≥ тарел≥, а натом≥сть понаставл¤ли фл¤шок з вином ≥ чарок. „арки кружили живо.

¬ино зв≥льна розпутувало ¤зики, розбуджувало весел≥сть та гом≥н. ѕахучий дим з дорогих цигарок клубивс¤ понад головами до дощаноњ стел≥, плив тонкою струйкою кр≥зь прор≥зане в≥кно. —луги Ћеонов≥ крутилис¤ посеред гостей, подаючи њм, чого хто забажав. √ост≥ одн≥ сид≥ли купками, друг≥ сто¤ли або ходили, балакаючи, жартуючи або торгуючись. Ћеон не покидав √ермана. ¬≥н нин≥ перший раз ближче з≥йшовс¤ з тим найб≥льшим бориславським тузом ≥ почув до нього ¤кусь дивну при¤знь. ƒос≥ вони сто¤ли против себе, ¤к вороги. Ћеон доперва два роки тому прийшов до Ѕорислава з готовим ≥ чималим кап≥талом. ¬≥н був б≥льше образований в≥д √ермана, добре знавс¤ на купецтв≥, читав де¤к≥ книжки г≥рнич≥ ≥ думав, що досить йому т≥льки ¤витись в Ѕорислав≥, ≥ усе покоритьс¤ перед ним, ≥ в≥н стане самовладним паном. ¬≥н наперед укладав соб≥ плани, ¤к-то в≥н закупить дешево обширн≥ ≥ найв≥дпов≥дн≥ш≥ до копанн¤ частки грунту, ¤к позаводить соб≥ машини дл¤ скоршого ≥ дешевшого видобутку земл¤них скарб≥в, ¤к п≥днесе ц≥лий нафтовий промисел ≥ своЇю волею буде п≥дн≥мати ≥ опускати ц≥ни на вс≥х торгах. ћ≥ж тим показалос¤ на д≥л≥ зовс≥м не те. ¬ Ѕорислав≥ були вже своњ сили, ≥ то сили так≥, з котрими йому не легко було м≥р¤тись, а найб≥льшою такою силою був √ерман. Ћеон зразу лютивс¤, побачивши, з ¤кою негайною неохотою приймають його давн≥ бориславськ≥ предприЇмц≥. ќсобливо √ерман, той простий, невчений жид-онучкар, був дл¤ нього с≥ллю в оц≥, ≥ в≥н старавс¤ все ≥ всюди, де т≥льки м≥г, щипати його, а в товариств≥ н≥коли не переминув поза звичайною чемн≥стю показати √ерманов≥ свою духовну вищ≥сть. √ерман знов мало робив соб≥ з дотинк≥в Ћеона, а шарпав його на пол≥ ≥нтерес≥в: перехапував частки, котр≥ хот≥в купувати Ћеон, переймав його щонайл≥пших роб≥тник≥в, а при вс≥м т≥м Ћеонов≥ все показував такий вид, буц≥мто й н≥чого не знаЇ. —ього було замного дл¤ Ћеона.

¬≥н побачив, що таким способом не д≥йде н≥ до чого. ѕравда, дос≥ в Ѕорислав≥ йому щастилос¤: в≥н надибав на к≥лька багатих жил воску, кип'¤чка тож в многих ¤мах ≥шла добре; але Ћеон справедливо бо¤вс¤, що не завс≥ди щаст¤ буде йому прихильне, що, може, часом ≥ в≥двернетьс¤ в≥д нього, а на такий случай л≥пше мати снль них при¤тел≥в, н≥ж сильних ворог≥в. ј тут ще й те причинилос¤, що по смерт≥ ж≥нки Ћеон забажав з часом ос≥сти спок≥йно, утвердитис¤, пустити кор≥нн¤ в грунт ≥ уживати на стар≥сть плод≥в свого неспок≥йного, запопадливого житт¤ ≥ забезпечити хороше житт¤ своњй одиначц≥. “ут уже конечна р≥ч Ч мати кружок при¤тел≥в, а не ворог≥в.

ѕри т≥м же в≥н зачув, що у √ермана Ї син-одинак у Ћьвов≥ в практиц≥ купецьк≥й,Ч ≥ думка його пр¤мо стр≥лила туди : √ерман≥в син ≥ його ‘анн≥ Ч то пара; два найб≥льш≥ силач≥ по кап≥талу, зам≥сть боротис¤ ≥ п≥дкопувати один другого, сход¤тьс¤, зв'¤зан≥ т≥сним вузлом родинним, ≥ Ч думка Ћеонова будувала золот≥ замки на т≥й тривк≥й п≥двалин≥.

Ч Ѕачите, дорогий сус≥до,Ч говорив в≥н до √ермана,Ч сам не знаю, що таке, що так мен≥ дуже затужилос¤ за своњм спок≥йним, тихим ≥ щасливим пристановком. ј то дос≥ чолов≥к був ¤к та перелетна птиц¤: то тут, то там.

Ќ≥, пора вспокоњтис¤! Ч ≤ ¤ то кажу,Ч сказав √ерман, що чинивс¤, немов та¤ бес≥да дуже його займаЇ.

Ч Ќе дав мен≥ бог сина, так, ¤к вам,Ч га, але Ї у мене дочка, сердешна дитина. Ѕачити њњ щасливою, з любим чолов≥ком, в круз≥ д≥точок Ч ох, то Їдина ц≥ль мого житт¤...

Ч ƒасть бог, що й теЇ вам сповнитьс¤.

Ч √а, ¤ дуже того бажаю... јх, ≥ ще кружок добрих при¤тел≥в, таких, ¤к ви, любий сус≥до,Ч н≥, б≥льше би мен≥ н≥чого до щаст¤ не хибувало...

Ч Ќу, щодо мене,Ч сказав, усм≥хаючись, √ерман,Ч ¤ з ƒрогобича не втечу, мене можете мати завс≥ди на своњ услуги.

Ч ќ, ¤ знаю,Ч сказав Ћеон ≥ кр≥пко стиснув √ерманову руку,Ч ¤ знаю, що ви щедрий, добрий чолов≥к! Ќе пов≥рите, ¤к ¤ в≥ддавна бажав з вами ближче познакомитис¤... ј що ж ваш син? ѕравда, ¤ не маю чест≥ знати його особисто, але в≥н уже наперед милий мен≥ ≥ дорогий, ¤к сво¤ власна дитина.

√ерман троха скрививс¤ на згадку про сина, мов нараз в мед≥внику схрупнув зерно перцю.

Ч ћ≥й син,Ч сказав в≥н неох≥тно,Ч д¤кую вам за ласкаве запитанн¤! ќт, працюЇ, що може.

Ч Ќу, того й не каж≥ть! Ч скрикнув Ћеон.Ч я й сам знаю, що син такого батька, певно, й хвил≥ не просидить дармо! ≈х, дорогий сус≥до, ¤кий би ¤ був щасливий, ¤кбито ми могли вз¤тис¤ оба докупи, з≥йтис¤ близько у вс≥м так, щоби...Ч ¬≥н урвав ≥ гл¤д≥в на √ермана, а √ерман на нього, не вгадуючи, куди той ц≥лить.

Ч «наЇте,Ч почав знов Ћеон,Ч нин≥шн≥й день такий великий ≥ щасливий дл¤ мене...Ч —аме серед тоњ розмови оба бес≥дники встали ≥ п≥д≥йшли до в≥кна, бо в буд≥ зробилось душно. √ерман вигл¤нув у в≥кно надв≥р. Ћедве в≥дступив в≥д в≥кна, коли нараз кусень цегли, мов стр≥ла, влет≥в кр≥зь в≥кно саме туди, де сто¤в √ерман. ≤ ¤краз, коли Ћеон говорив про велике нин≥шнЇ щаст¤, цегла гепнула перед ним на ст≥л, в купу скл¤нок. Ѕол≥зно дзенькнуло ≥ розприслос¤ скло, а цегла полет≥ла дал≥ ≥, ударившис¤ ще о противну ст≥ну, впала на землю. ¬с≥ позривалис¤ з м≥сць, а √ерман побл≥д, мов полотно; в≥н догадувавс¤, що цегла вим≥рена була в нього.

Ч ўо се? ўо се? ’то се такий? Ч почулис¤ тривожн≥ крики.

Ћеон, √ерман ≥ ще де¤к≥ гост≥ вилет≥ли надв≥р. Ќадвор≥ тож крик.

Ч ј лапай-но го, драба ¤когось! Ч кричав з ус≥Їњ моц≥ майстер.

Ч ’то тут цеглою кидаЇтьс¤? Ч крикнув ≥ соб≥ ж Ћеон.

Ч ј он, прошу пана, ¤кийсь драбуга-вугл¤рчук. ѕлентавс¤ ту по улиц≥, зазирав, зазирав, а дал≥ ¤к побачив отого пана (показав √ермана) у в≥кн≥, та за цеглу,Ч ¤к фурить, та втеки! Ћапай го, лапай та на пол≥ц≥ю! Ч обернувс¤ знов майстер до двох роб≥тник≥в, що гнали дол≥в «еленою улицею за ут≥каючим вугл¤рчуком в чорн≥й, ¤к смола, сорочц≥ ≥ в так≥й же опинц≥.

Ч ќвва, то бест≥¤ вт≥каЇ! Ќе здогон¤ть! Ч говорив майстер.

–об≥тники, що гнали за хлопаком, також, здаЇтьс¤, були тоњ гадки, бо зупинилис¤ задихан≥. јле один схиливс¤, п≥дн¤в кам≥нь ≥ шпурнув ним за ут≥каючим, що вже ¤краз був на скрут≥.  ам≥нь вц≥лив вугл¤рчука в саму п'¤ту, ≥ той, почувши б≥ль, скрикнув, ¤к скажений, ≥ щез за муром.  рик той дивно вразив √ермана.

Ч ≈й, а се що за хлопак? Ч спитав в≥н. Ќ≥хто не знав вугл¤рчука. јле Ћеон гл¤нув на √ермана ≥ аж зл¤кавс¤.

Ч ћ≥й боже, а вам що таке? Ч Ќ≥що, н≥що, Ч в≥дказав √ерман, Ч то, в≥дай, в≥д задухи. ўось мене тут, у груд¤х, стисло. јле той голос, той голос... ¤кийсь такий дивний...

Ћеон не м≥г пойн¤ти, чим дивний той голос. …ому в≥н видавс¤ зовс≥м звичайним. ≤ √ерман не вм≥в витолкувати соб≥, що се за голос,Ч йому здавалось, що в≥н десь чув його, але де, не знав. “о т≥льки знав, що ¤коюсь таЇмною недосл≥димою силою голос той збентежив у н≥м ¤к≥сь страшн≥, давно забут≥ враж≥нн¤, ¤кусь бурю, котроњ сл≥ди ще не загладились в його серц≥. јле що се такого, ≥ ¤к воно вз¤лос¤, ≥ ¤к було зв'¤зане о тим диким, бол≥зним викриком удареного вугл¤рчука, сього не м≥г √ерман соб≥ ви¤снити.

Ћеон м≥ж тим вз¤в його поп≥д руки ≥ пов≥в в сад, п≥д т≥нист≥ дерева, на пахучу, високу траву. ’олоднавий, св≥жий воздух живо вспокоњв √ермана, ≥ Ћеон зачав йому знов говорити про своњ бажанн¤ ≥ над≥њ.

Ч јх, ¤к гар¤че ¤ в≥ддавна ждав такого дн¤, ¤к нин≥шн≥й! як ¤ бажав, щоб в≥д нього починалас¤ нова, спок≥йна, щаслива доба мого житт¤! ўоб в н≥м на вс≥ боки понав'¤зувались дл¤ мене щаслив≥ вузли! ≤ ось прийшов той день, над≥њ моњ збулис¤, вузли нав'¤зан≥, кр≥м одного ≥ найважлив≥шого... јх, а ви, дорогий сус≥до ≥ при¤телю, ви зробили б мене найщаслив≥шим чолов≥ком у св≥т≥, ¤кби помогли мен≥ нав'¤зати той посл≥дн≥й, найважлив≥ший вузол!..

Ч я? Ч спитав здивований √ерман. Ч який же то вузол? Ч ўо тут довго говорити, Ч сказав Ћеон ≥ вз¤в √ермана за об≥ руки, Ч моЇ найглибше, сердечне бажанн¤, щоб наш≥ д≥ти, мо¤ ‘анн≥ ≥ ваш √отл≥б, були пара! √ерман мовчав. ƒумка с¤ не була дл¤ нього неспод≥ванкою, але все-таки його се троха дивно д≥ткнуло, що в≥д Ћеона першого почув се предложенн¤.

Ч ўо ж ви, пристаЇте? Ч спитав Ћеон.

Ч √м, не знаю, ¤к би то... Ч сказав нер≥шучо √ер?,:ан.

Ч ¬и вагаЇтесь? Ќе вагайтесь, дорогий сус≥до! ’≥ба ж не видите тих користей, ¤к≥ з такого сполученн¤ сплинуть на нас? ¬≥зьм≥ть лиш то: ми оба, дв≥ перш≥, см≥ю сказати, сили бориславськ≥, ми оба разом, спор≥днен≥, зв'¤зан≥ докупи,Ч хто тод≥ опретьс¤ нам? ¬с≥ п≥дуть за нашою волею, а хто не схоче, той за одним пашим замахом упаде в порох! ѕодумайте: ми тод≥ пани ц≥лого нафтового торгу, ми визначуЇм ц≥ни, закупуЇм околичн≥ села, л≥си, каменоломн≥ та копальн≥. ÷≥ла околиц¤ в наших руках. Ќе т≥льки торгов≥ ≥ промислов≥, але ≥ пол≥тичн≥ д≥ла околиц≥ в наших руках. ¬с≥ вибори йдуть, ¤к ми хочемо, посли ≥ репрезентанти говор¤ть, що ми кажемо, борон¤ть наших ≥нтерес≥в, пани ≥ графи дбають про пашу ласку!..

„и ви пон≥маЇте? ћи сила, ≥ доки держатись будем разом, доти н≥хто проти нас не встоњть! Ч ≤, розогнений власними силами, Ћеон кинувс¤ об≥ймати √ермана.

Ч ѕристаЇте, дорогий при¤телю, брате? Ч скрикнув Ћеон.

Ч ѕристаю,Ч сказав √ерман,Ч т≥льки не знаю, ¤к мо¤ ж≥нка.

Ч ўо, ваша чесна ≥ розумна ж≥нка мала б не хот≥ти щаст¤ дл¤ свого сина ≥ дл¤ моЇњ дитини? Ќ≥, то не може бути≥ ’од≥м, ход≥м до нењ. я нин≥ ще мушу залагодити се важне д≥ло, ≥, скоро роз≥йдутьс¤ гост≥, п≥дем оба, представимо, поговоримо...

Ч ¬она дуже любить свого сина, то правда. јле мен≥ здаЇтьс¤, що й вона кращоњ парт≥њ дл¤ нього не найде в≥д вашоњ ‘анн≥,Ч сказав √ерман.

Ч јх, дорогий при¤телю! Ч скрикнув урадуваний Ћеон.Ч ўо за щаст¤ дл¤ мене нин≥шнього дн¤! Ѕоже, що за щаст¤! ѕ≥дем, п≥дем!